Група
українських політиків, науковців і громадянських діячів ухвалила «Відкрите
звернення до проводу Польської держави, духовних і культурних
діячів та всього польського суспільства». Адже незабаром – 12 липня. Чергова
річниця братовбивчого польсько-українського конфлікту. Його в сусідній державі
називають «Волинською різнею», в нас – «Волинською трагедією». Зрозуміло, що розв’язали
масові вбивства людей української і польської національності як в Україні, так
і в східних воєводствах Польщі, насамперед, нацисти і більшовики. Але від цього
ріки пролитої крові меншими не стають…
Ще в
липні 2003 р. у смт Павлівка Іваничівського р-ну глави держав Леонід Кучма і
Александр Квасьнєвські відкрили монумент на честь полеглих людей та заявили про
необхідність примирення. Його, на жаль, не відбулося.
А в липні
2013-го ці екс-президенти України звернулися зі співвітчизників з заявою, де
серед іншого зазначалося:
«У пам’яті українців і поляків подразненою раною залишається трагедія, яка
сталася у 1943-1944 роках на Волині, Холмщині, Східній Галичині. Вона забрала
життя десятків тисяч людей, перетворила на згарища села і хутори, принесла
багато страждань обом народам. Причини тієї трагедії мали як історичний, так і
тодішній політичний характер. Наші предки заплатили дорогу ціну за усвідомлення
того, що український і польський народи повинні жити в мирі і злагоді. Ми
звертаємося до політиків і всієї громадськості у Польщі та Україні пам’ятати і
берегти великий дух нашого примирення і згоди, який є національною, духовною і
життєвою запорукою свободи та незалежності обох народів. Державні діячі та
політики, які дійсно хочуть процвітання наших держав, повинні мислити і
звертати свої погляди у майбутнє, дбаючи про єдність між нашими країнами.
Сильні і незалежні Україна й Польща, об’єднані спільним баченням майбутнього, є
найкращим вшануванням наших попередників і найважливішою спадщиною майбутнім
поколінням».
Та час не гоїть рани. І в Польщі, і в Україні, і в Москві є чимало сил, які
готові їх ятрити й надалі. Саме тому дуже цінною видається заява ініціативної
групи «1 грудня». У ній, зокрема, сказано:
«Дорогі
побратими,
Наближаються дні пам’яті за загиблими синами і доньками наших народів.
В історії взаємостосунків українців і поляків є багато братніх сторінок і
водночас кривавих потрясінь. Серед них особливим болем і для України, і для
Польщі залишається трагедія Волині і польсько-українського конфлікту в роки
Другої Світової війни, в проваллі якого було знищено тисячі невинних братів і сестер.
Убивство невинних людей не має виправдання.
Просимо прощення за вчинені злочини і кривди – це наш головний мотив.
Просимо прощення і рівною мірою прощаємо злочини і кривди, вчинені щодо
нас, – це єдина духовна формула, що повинна бути мотивом кожного
українського і польського серця, яке прагне миру й порозуміння.
Убивства, катування, національне та релігійне
приниження, соціальний визиск і депортації – нашим народам добре знайомі ці
слова. Пам’ятаємо кожне з них.
Доки житимуть наші народи, доти нам болітимуть рани історії. Але житимуть
наші народи лише тоді, якщо, попри минуле, навчимося ставитися один до одного
як рівні побратими.
Найбільшим злом наших відносин була нерівність, що походила від
бездержавності України. З приреченою послідовністю катастрофа української
державності вела до руїни державності польської. Ця закономірність є трагічною
аксіомою відносин України і Польщі.
Українській державі ще належить повною мірою сформувати цілісне й гідне
ставлення до минулих випробувань, їхніх причин, власної відповідальності за
минуле і майбутнє.
Польській думці належить повною мірою прийняти самобутність української
національної традиції як справедливу і гідну поваги боротьбу за свою
державність і незалежність. Приймімо, нарешті, один одного і думкою, і серцем.
Найважливішим пам’ятником нашим націям стануть не локальні пантеони, а
простягнуті один одному руки.
Сучасна війна Росії проти України ще більше зблизила наші народи.Воюючи
проти України, Москва веде також наступ проти Польщі і всього вільного світу.
Сьогодні нагадуємо про це з особливою тривогою, аби застерегти політиків
обох держав від мови ненависті й ворожнечі, яка може підмінити християнські
почуття прощення і порозуміння. Трагедії минулого потребують покаяння.
Натомість, використання спільного болю для політичного порахунку зробить
безконечними взаємні звинувачення. Кривда, відтак, повертатиметься завжди – і
проти могил, і проти пам’яті, і проти майбутнього.
Закликаємо наших союзників, польське державне керівництво та парламентаріїв,
зупинити будь-яку незважену політичну декларацію, схвалення якої не вгамує
біль, а лише дозволить нашим спільним ворогам використати його проти Польщі та
України. Не маймо сумніву: вороже тавро буде поставлено на обидві спільноти.
Пам’ятаймо також, що Київ і Варшава – це стратегічна східна опора всієї
Європи. Маємо усвідомити, що приклад нашого взаємного порозуміння здатен стати
зразком для всього європейського простору.
Напередодні меморіальних подій, що з липня розпочнуться в обох державах,
закликаємо повернутися до традиції спільних парламентських відозв, які не
розділятимуть, а об’єднуватимуть нас у покаянні і прощенні. Керуючись духом
братерства, закликаємо разом встановити спільний День пам’яті за жертвами
нашого минулого і віри у неповторення зла.
Вічна та гідна пам’ять про наші святощі залежить від великого і мудрого
порозуміння між нами, досягнутого назавжди.
Віримо, що наш голос буде почутий польським суспільством».
Звернення підписали:
Леонід Кравчук, Президент
України (1991–1994 роки)
Віктор Ющенко, Президент
України (2005–2010 роки)
Святійший Патріарх Київський і
всієї Руси-України Філарет, Українська православна церква Київського
патріархату
Верховний архиєпископ
Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук
В’ячеслав Брюховецький, літературознавець,
почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Іван Васюник, співголова
Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–33
рр., Віце-прем’єр-міністр України (2007–2010 роки)
Іван Дзюба, академік,
літературознавець, громадський діяч
Данило Лубківський,
заступник Міністра закордонних справ України (2014 рік)
Дмитро Павличко,
поет, громадсько-політичний діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол
Володимир Панченко, літературознавець,
письменник, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Мирослав Попович,
академік, філософ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди
Вадим
Скуратівський, мистецтвознавець, літературознавець, академік Національної
академії мистецтв України
Ігор
Юхновський, академік, перший керівник Українського інституту
національної пам’яті.
Якою буде
реакція польської сторони?
Роман
УСТИМЧУК.
На фото Володимира
ДАНИЛЮКА: 12 липня 2003 р., у смт Павлівка Леонід Кучма і Александр Квасьнєвські
помирилися і покаялися, але український та польський народи ще досі на шляху до
порозуміння та прощення подій 1943-го…