І що про неї думають у с. Гречища на краю України…
Житниця Європи, але не «гречниця»… Коли кілька тижнів тому на одній із нарад у облдержадміністрації зайшла мова про необхідність збільшення посівів гречки на Волині, тоді цю крупу ще цінили трохи більше 30 грн за кілограм. Тепер – доганяє 50 грн…
«Гайда всім сіяти гречку!» – кажуть аграрні менеджери від держави. Високу вартість традиційного для українського столу продукту пояснюють нестачею зерна. Проблему вирішують перевіреним і трохи радянським методом: міністерство АПК збільшує прогнозовані площі посівів цієї культури на 30%. Свої плани доводить «до самісіньких низів».
Директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Горбенко тут же рапортує: райдержадміністрації про 30% повідомили. За його словами, на Волині гречаних посівів – трохи більше двох тисяч гектарів. Деякі агропідприємства збільшили посівні площі (це і ТзОВ «Дружба» Луцького р-ну, і ФГ «Перлина Турії» Турійського, і ТзОВ «Агропродукт Горохів»…).
Тож тепер у гречкосіїв мали б перетворитися і всі голови райдержадміністрацій. Попри те, що «за вікном» – ринкова економіка. На думку чиновників-аграріїв, варто було б звернутися до керівників виконавчих органів влади в районах з проханням «взяти під особистий контроль» (!) гречану посівну.
Що ж може запропонувати держава навзаєм? За умови співфінансування з місцевих бюджетів в області обіцяють дотації тим, хто зголосився ризикнути і посіяти гречку. Додають: господарства можуть продати крупу за 15 тис. грн за 1 т. Тобто 15 грн за 1 кг. То чи вартує шкірка вичинки, якщо на прилавках гречка уже майже 40?.. Чому так дорожчає крупа дорогою від поля до магазину, нещодавно взявся навіть розслідувати Антимонопольний комітет. Та навряд чи це врятує ситуацію. Тому на часі (а для декого вже й давненько) – гречаний піст. Їжте, люди, картоплю!
* * * * * *
…Село Гречища Любешівського р-ну – майже під самісіньким краєм Волині, та й України. Помітивши колоритну назву поліського села, вирішую розпитати, що ж думають про гречаний галоп цін тамтешні люди. Та й, власне, може, тут є гречкосії?! Натрапляю на гурт сільських дядьків, що спершись на паркан саме обговорювали повернення Надії Савченко в Україну, так би мовити змінюю тему… «Гречка?! – кажуть вони. – Тут такого не їдять! А щоб сіяти, то тим більше!».
Хоча, зважаючи на болотисті тамтешні пейзажі, до цих окраїн пасує більше рис, ніж гречка, дядьки переконують: раз у назві «гречкою пахне», значить вона тут була. І на консультацію спроваджують мене до «Степанівни».
І я по телевізору бачила, що гречки бракує, – каже Віра Степанівна Фесик.
Ця жінка – одна із найповажніших корінних мешканців цього маленького села з повоєнного покоління, ніколи не чула, чому воно має саме таку назву. «Ми бачте, українці, патріоти», – і демонструє маленький жовто-блакитний прапорець на ґанку своєї хатини. Віра Фесик дворічною у війну була вивезена в Німеччину разом із батьками. Повернулася в Гречища вже у 44-му. Власне, саме з повоєння і триває історія цього населеного пункту. Поселення утворили із звезених із хуторів господарств. Відтоді й назвали його Гречищами. Але було маленьке село таким неперспективним, що, за словами землевпорядника Дольської сільради Василя Онищука, місцевим жителям навіть у паспорті його не вписували як місце народження. Зазначали сусіднє село – Шлапань. Заочно совєти «списали» село, хоч воно і було на карті.
Але Гречища вижили. Нема тут ні школи, ні ФАПу. Світ обертається довкола магазину… Де гречка – не найбільш «ходовий» товар. А з такими цінами, то й поготів.
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: сільські дядьки у Гречищах гречки не їдять; Віра Фесик.