Їдемо до повстанського кладовища… Нас зустрічає протоієрей церкви Різдва Богородиці с. Боровичі Маневицького р-ну Петро Яночко.
– Сьогодні відправляв службу, – каже отець Петро. – Довелося добре старатися, аби встигнути ще й до повстанців. Ми постійно їх поминаємо…
Запахло ладаном, кадильниця, мов дивна птаха, «облітає» всі одинадцять повстанських могил, хоча отець Петро поминає зо три десятки убієнних воїнів УПА.
Директор ДП «Колківське ЛГ» Олександр Чернишин, головний лісничий Віталій Каращук, ветеран УПА Петро Мосійчук покладають до скромного меморіалу корзину квітів. Лісничий Градівського лісництва Володимир Поторась, майстри лісу Іван Аршулік, Володимир Кантура, Роман Бандура, Петро Мандзюк та Віталій Лопоха кажуть, що в лісі трапляється ще багато дерев’яних хрестів.
– То велике щастя, що вдалося розшукати ці могили… – зітхає Любов Андрусик. – Тут покоїться мій брат Сергій Мельник, 1914 р. н. Він єдиний серед усіх хлопців, що тут лежать, був жонатий. Коли їх побили, рідні забрали тіла, нарядили в хатині, яка тут стояла, і поховали в садку. Так розпорядився господар цього обійстя, син якого також загинув… Мені було 15, і я допомагала наряджати хлопців…
Та навіть побитих повстанців нова влада боялася… Українські повстанці за її законами не мали права навіть на могили. Тож незадовго сюди приїхала машина із солдатами. Їм наказали зрізати хрести.
– Мені було десять літ, – пригадує очевидець цього Валентина Мельник. – Саме пасла корови. Солдати зрізали хрести, стали стріляти, я злякалася і погнала корів у безпечне місце.
Другого дня рідні відновили могили і поставили нові хрести. Та їх знову понищили.
А як зігнали людей із хутора, тут зробили поле, та це місце довгий час не орали. А раз котрийсь тракторист – може, виконував чиюсь вказівку чи серед ночі не побачив того пам’ятного місця, розорав… І люди стали забувати ту останню повстанську спочивальню. А коли Україна проголосила Незалежність, чоловіки взялися шукати заорані повстанські могили… І копали… І трактором рили… Багато днів шукали… Вже й надію втратили…
– Аж раз, коли всі хлопці стомилися і сіли їсти, мій син Михайло, йому тоді було років 20, докрутився до труни, – мовить Валентина Михайлівна. – То цілували землю… Дві могили відкопали… Зотліло все… Стали далі крутити і знову натрапили на труну… І так всі одинадцять знайшли. Вже не відкопували… Упорядкували могили… Мій чоловік Дмитро Мельник і Ганна Степанюк, яка зумисне приїхала із Сибіру – тут похований її брат Ликандер Степанюк, ціле літо облаштовували повстанське кладовище, робили пам’ятники… Колгосп допомагав, голова Кричкевич виділяв і трактор, і підводу, і бочку з водою та будматеріали… І ось тепер є де помолитись…
За попереднім свідченням лісничого Градівського лісництва Володимира Поторася, який чув од старших людей, вояки УПА потрапили в засідку, зав’язався бій, у якому загинуло шестеро хлопців. Втрат могло бути й більше, але кулеметник ціною свого життя прикрив відхід побратимів. Цього разу з’явилися нові подробиці розстрілу повстанців у 1944 р. Очевидці кажуть, що енкаведисти захопили в полон їх зв’язкового Степана Цепулка, і він понад болотом повів своїх ворогів до місця таборування хлопців: вони якраз грілися біля вогнища… Їх вигнали на болото і там розстріляли… Самого ж зв’язкового засудили, і він відбув сибірську каторгу…
11 повстанчих могил у лівому куточку, з боку села Боровичі, вартує калина. Штахетник пахне фарбою… Над могилами ще витає дух ладану… Біля скромного лісового повстанського меморіалу – квіти й вінки, на центральному хресті – вишиті рушники.
Зараз повстанським меморіалом опікується сільська рада, але й лісівники долучаються до облаштування та збереження лісових могил. Тут лежать переважно боровицькі люди. На головному пам’ятнику є кілька світлин: зовсім молоді хлопці, лиш один чоловік з козацькими вусами та сивою бородою. На плитах написи: «Слава Україні! Героям слава!», «Героям, полеглим за волю України від рук НКВД», «Героям-односельчанам, полеглим за волю України».
…Село і церква бережуть пам’ять про убієнних воїнів УПА. Але це лише частина відомих повстанських могил, які колишня влада намагалася стерти з лиця землі… Багато повстанців рідні ховали таємно на сільських цвинтарях, по лісах… Є вже незалежна Україна, за яку змагалися і вмирали українські патріоти, і котра нарешті віддає належну славу своїм героям.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: біля повстанських могил.