Сьогодні всі піаряться на тарифах: одні реально піднімають вартість газу, інші опускають віртуально, треті спостерігають і рахують дивіденди, які отримують на обмані українців. Головне всі – особливо підкреслюю: всі! – знають ці примітивні схеми обману споживачів.
Але одні в коаліції мовчать, інші в опозиції тільки балакають, а всі вони в долі від цих схем. Лякають один одного, створюють інші інформаційні відволікаючі приводи, постійно займаються балачками (Яценюк, Тимошенко, Гройсман, зараз під’єднується Парубій).
Коротше кажучи, заганяють «маленького українця» (слова великого Ющенка) в глухий кут. Стало важче красти з бюджету, то почали піднімати собі зарплату, робити захмарні оклади (керуючий Нацбанку України – 163 тис. грн на місяць, керівник «Нафтогазу» – 500 тис. грн, суддя Конституційного Суду – 110 тис. грн, очільник «Укрзалізниці» – 1,5 млн грн і т. д.)…
А за 3 роки – жодної реальної індексації пенсії, суттєвого підняття зарплат працюючого люду!
І тут із газом проблема, всі негаразди звертають на МВФ, хоча знають, що у МВФ – свої інтереси: він робить все, щоб країна, яка бере кредит, могла його віддати. До лампочки їм проблеми людей, які живуть у цій країні.
Згідно з Конституцією України (ст. 13: «Надра України є правом власності Українського народу»), кожен українець має право на частку здобутого газу, нафти, вугілля, руди і т. д! Чому цим правом користуються Бойко, Шуфрич, Єфремов, Іванющенко, Онищенко та інші?! А де народ!? Хто за його спиною переписав Основний Закон, нікому про це не кажучи?!
Пропоную розглянути варіант, який покінчить із корупцією в вищих ешелонах влади з газом і знищить градус напруженості в суспільстві. А він і так високий у зв’язку з війною, тут ще й такий «безпрєдєл!».
Ця пропозиція не потребує капіталовкладень, дасть можливість суттєво відмовитися від субсидій та спонукає інші позитивні зрушення.
Суть в чому?! Газ власного видобутку становить на рік 20 млрд кубометрів, відтак, кожен українець має право на свою частку газу для власного споживання. На безплатну частку!
Нехай сьогодні нас 40 млн. На кожного, включаючи дітей, припадає 500 кубометрів газу на рік. Але його треба добути і викупити. Як? Нехай собівартість плюс прибуток складає 1500-2000 грн. Держава (соціальні служби) роздають сертифікати на пред’явника на 500 кубометрів кожному. Наприклад, сім’я із 4-х осіб споживає на рік 2600 м3 газу. Вона за 2000 м3 платить 1500-2000 грн, а за 600 м3 – по ціні імпортного газу.
Сертифікат також отримує, наприклад, житель Любомля, де немає газу. Як розпоряджається? На власний розсуд! Він його може, наприклад, віддати дітям в Луцьку чи в Ковелі. Мало того: навіть продати має право комусь іншому за 1000 грн (ринок ціну врегулює).
Перед запровадженням цього механізму треба запровадити термін до 1 жовтня всім встановити лічильники. До речі, ще жодна комунальна програма в Україні не виконана на 100%, приватизація житла, лічильники на газ, воду, передача житла, створення ОСББ та інші, й це – також корінь багатьох бід у сфері ЖКГ.
У такому випадку всі українці стають учасниками дієвої та всім вигідної схеми, всі – в рівних умовах. І немає основи для невдоволення.
Бо в результаті зменшується кількість субсидій, економіка не впадає в колапс.
У цій пропозиції, звичайно, є багато підводних течій.
Але для того й сформовано уряд, обрано парламент, щоб чиновники та нардепи думали, пропонували, а не займалися взаємними звинуваченнями та піаром на біді людей.
Потрібна політична воля, але це вже – зовсім інша проблема.
Антон КРИВИЦЬКИЙ,
кандидат економічних наук,
екс-Луцький міський голова.