Без категорії

Грім Гримич

Грім із неба посварився на луцьких чиновників. Не на самого голову, а на його заступників. 
А їх у міського боса, самі знаєте, чималенько. Він, Грім, може, й не сваритися приходив, може хотів щось таке конкретне сказати! Може, навіть окремим посадовцям. Скажімо, Сергію Григоренку… Мовляв, що ж ти, Сергію, такий-сякий, забув про Гріма Гримича? Мав би совість якусь… Втім, то могло би бути слово й до когось із містобудівничих чи казначеїв… Або й нижчих чинів… Отих жеківських бравадників, в яких сім п’ятниць на тиждень і жодного свята для будинконаймачів… Або ж дорожників… Може, ішов Грім Гримич яким проспектом чи вуличкою, чи провулочком, чи біля скромної хатиночки якого посадовця у ямку яку необережно ступив і збив пальця якого чи, чого доброго, полетів шкереберть і заговорив…
Хто ж його знає, до кого говорив Грім Гримич! Але ж усе місто чує, що вже не раз Грім говорить, а луцьким чиновникам, ні, не самому міському голові, а його заступникам, чи заступникам заступників, чи заступайликам заступайл заступників більших заступників – як хто вуха ватою позакладав. Таке враження, ніби вони й не у цьому місті живуть, і Грому не чують… 
Що тут говорити за маленьку людину? Ходить вона, просить бува чого, ніхто її не чує і почути не може, бо ж вуха запхані вже готовими відговірками, всілякими одповідками… Або їх, ні не самому голові, заступникам, а, бува, й заступникам заступників нашепчуть чи напишуть виконавці, що дрібними літерками з телефонами під серйозними міськими бомагами скромно у самім низу чапіють, чи й самі кабінетні стільцесиди зі стелі зішкребуть і впишуть…
Нема, щоб почути Грома і подумати, що ж то він, Грім Гримич, сказати хотів… Чи сваритися приходив чи щось радити!?. Чи «добридень» із хмар до міського чиновництва проказав… і, може, треба хоч голову підняти і одповісти…
Нема такого у посадових обов’язках, щоб Грому Громичу на його «Добрий день!» давати відказку… Нема і баста… 
А він же, Грім, ще тихо до міста говорить, а може й торохнути… А ще ж золоті блискавиці має…
Треба було б, пани-заступники, таки зважати на Грома Громича! 
Сергій Цюриць.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *