Фраза «Двері в кабінет не зачиняються», здається, була придумана спеціально для Володимир-Волинського міського голови Петра Саганюка. Бо що правда – то правда: двері в службове приміщення мера Княжого міста не зачиняються фактично ніколи, бо завжди відкриті перед відвідувачами.
Знаючи це, люди йдуть до Петра Даниловича, ледь довідавшись, що він у кабінеті. Йдуть найчастіше зі своїми клопотами. Нерідко – з радісними новинами. Тож доки ми спілкувалися з Петром Саганюком, разів зо п’ять доводилося на диктофоні натискувати кнопку «Пауза». Бо міський голова оперативно вислуховував відвідувачів і тут же ж або зв’язувався з тим чи іншим посадовцем по телефону, або відразу викликав підлеглих і озвучував відповідні доручення.
Що ж, відкритість міського голови – це також один із секретів довговічності на посаді керівника органу місцевого самоврядування цього древнього, але завжди молодого Княжого міста. І саме ця відкритість допомагає краще бачити за різними показниками, цифрами та відсотками кожну конкретну людину, розуміти, що потрібно вирішувати насамперед.
Ми спілкуємося в гарячу пору. І не тому, що на вулиці липнева спека. І сам Петро Саганюк, і більшість мешканців Княжого граду якраз зайняті приготуваннями до Дня міста. Тому роботи – в самому розпалі.
Власне з цього й починаємо нашу розмову.
– Петре Даниловичу, ми з вами зустрічалися в цьому місці і в цей самий час рік тому. Знаючи, що держава перебуває фактично в умовах неоголошеної війни, що існують негаразди в фінансовій сфері, що продовжується перетягування владного канату, що в центрі ніяк не можуть розібратися, хто головніший, усе-таки: чим запам’ятався прожитий рік?
– Так, наше славне місто знову на порозі свого дня народження… Але скажу про те, що мені особисто болить найбільше. Що болить переважній більшості моїх земляків. Що болить всім українським патріотам… Це – та біда, яка продовжується на Сході України. Там буквально щодня лунають постріли, вибухають міни і снаряди. Майже щодня чуємо повідомлення про нових убитих та поранених. І це болить найбільше, бо всі ми прагнемо переможного завершення АТО на Донбасі, тільки ніхто ж не знає, коли це станеться…
Болить тема війни ще й тому, що серед тисяч полеглих Героїв – 12 славних синів Володимира-Волинського. Тут залишилися їхні безутішні вдови, тут ростуть їхні діти-сироти, тут – згорьовані батьки… Чим можемо, намагаємося допомогти цим родинам. За кожною закріплені або заступник міського голови, або начальники управлінь та відділів. Спільними зусиллями державного, обласного та міського бюджетів ми змогли забезпечити більшість із них новим житлом. Залишилося ще три сім’ї полеглих Героїв, яким потрібно надати нові квартири, але ця проблема вже виходить за межі повноважень виключно місцевої влади Володимира-Волинського. Керівництво держави, в принципі, повинне подумати, як її вирішити швидко та ефективно.
Але ще головніше, як на мене, знайти найкоротший шлях до завершення Антитерористичної операції, відновлення конституційного ладу на всій території України, що дасть можливість усім нам зосередитися не на постійному забезпеченні боєздатності нашого війська на Донбасі, а на вирішенні соціально-побутових проблем кожного захисника України та їхніх родин.
– Та повернімося до повсякденних справ міста…
– Які можна було б успішніше вирішувати, якби не воєнне лихоліття на Сході. Та, незважаючи ні на що, Володимир-Волинський продовжує свій розвиток. За підсумками минулого року ми значно перевиконали заплановані показники надходжень до міського бюджету, а за підсумками першого півріччя нинішнього результат ще кращий – 186%. Це – додаткових 29 мільйонів гривень, які дозволили виконати низку заходів із покращення соціально-економічного розвитку міста. Насамперед скажу про 13 заасфальтованих вулиць, найближчим часом капітально відремонтуємо тверде покриття ще як мінімум на п’ятьох… І таким чином у Володимирі-Волинському буде понад 40% заасфальтованих вулиць.
Продовжуємо реконструкцію та ремонт житлового фонду. Справа це недешева – спорудження нового даху на п’ятиповерховому будинку та його ремонт коштує понад мільйон гривень!, але ці роботи проводяться і будуть проводитися.
До нового навчального року готові всі освітні установи та система дошкілля.
Ми категорично заборонили директорам шкіл та завідуючим садочків збирати кошти на ремонт чи покращення умов навчання та виховання безпосередньо з батьків. Натомість всі навчальні заклади з бюджету міста отримали достатньо коштів, щоб забезпечити виконання всіх робіт.
Також не відчувають проблеми недофінансування галузі культури та медицини.
Продовжуємо допомагати нашому військовому з’єднанню: раніше 51-й, а тепер 14-й механізованій бригаді.
Працюємо над проектною документацією зі спорудження пам’ятника Небесній Сотні та Героям, які полягли в збройній боротьбі за волю України.
Розвиваємо фізичну культуру та спорт. Торік з особливою ретельністю почали встановлювати в дворах багатоповерхових будинків дитячі майданчики, в чому до речі, допоміг і народний депутат України від нашого округу Ігор Гузь.
Готується міська влада і до роботи в осінньо-зимовий період.
Словом, певні позитивні результати є. І цим можу гордитися, з повним правом поділяючи позитивні відчуття з усіма мешканцями нашого славного міста.
Думаємо навіть над реалізацією суто мирної ініціативи: раз маємо в місті гарний парк, то чому б там не запрацював сучасний фонтан?
Питання в іншому: головне виділені з бюджету кошти своєчасно використати за прямим призначенням. І ось тут виникли несподівані труднощі…
– Як так? Гроші ж є!
– У місті функціонує фактично три структури, які здатні якісно виконувати будівельно-монтажні роботи. Їхніх потужностей явно недостатньо. Але як розширити можливості, коли відчувається гострий дефіцит кваліфікованих робітників? Польща – зовсім поряд, і там працює чимало наших земляків, отримуючи гідну європейця зарплату. А тут оклади набагато скромніші. Мало того: урядовці недавно ухвалили постанову, що фірми, які працюють з бюджетними грошима, не повинні платити своїй кваліфікованій робочій силі більш ніж 3500 гривень на місяць. Я, звичайно, розумію причини появи такого документу: хочуть, щоб на грошах податкосплачувачів ніхто не наживався. Але ж треба бути реалістами! Де ви знайдете хорошого майстра за такі гроші?
Але як би там не було, роботи в Володимирі-Волинському тривають за планом. Повинні встигнути виконати все з наміченого. Можливо, щось на краще зміниться й після 1 серпня, коли запрацює відкрита електронна система закупівлі товарів та послуг, після чого в Княже місто прийдуть нові підрядники?
– А багатостраждальний 44-квартирний житловий будинок, який Міністерство оборони перетворило на довгобуд? Редакція також підключалася до вирішення цієї проблеми, генерали з Києва обіцяли, що найближчим часом «розморозять» цей об’єкт. І що?
– З бюджету оборонного відомства на цей об’єкт виділено трохи більше 8 мільйонів гривень. Але оскільки тендер чи електронні закупівлі не проведено, то ніхто їх за прямим призначенням і не використовує. Є загроза, що через бюрократичні перепони ці гроші так і не будуть використані за призначенням, а наприкінці року знову повернуться в бюджет…
– Ви сказали, що бюджет Володимира-Волинського і торік отримав більше надходжень, і за підсумками півріччя перевиконано план ледь не вдвічі. Це результат децентралізації чи, все-таки, раціональної роботи місцевої влади та депутатського корпусу?
– Так, це один із позитивних результатів реформи в частині децентралізації. Більше грошей ми отримали за рахунок збільшення надходжень від акцизного податку, ще значна сума надійшла від відрахувань із зарплати військовослужбовців, які дислокуються у Володимирі-Волинському.
– Ви згадали Ігоря Гузя, який намагається допомогти мешканцям міста. А що скажете про взаємодію органів влади на горизонтальному та вертикальному рівнях? Яким чином вам вдається знаходити аргументи, щоб переконати тих чи інших посадовців в інших кабінетах?
– У нас хороші стосунки з райдержадміністрацією і районною радою. Намагаємося їм допомагати, бо знаємо, що на районному рівні ситуація набагато інша… Відповідний контакт є і з керівництвом області. Ми працюємо на благо нашого міста. І стараємося всі позитивні контакти з користю використати для інтересів Володимира-Волинського. Мабуть, це вдається.
– А міжнародна співпраця? Бути за кілька десятків кілометрів від кордону і не застосовувати всю вигоду, з цим пов’язану, це, погодьтеся, було б нераціонально.
– Наше місто належить до тих територіальних громад, де я особисто і вся місцева влада та громадськість співпрацюють із закордонними містами-побратимами ефективно та виважено. Маємо добрих партнерів у німецькому Цвіккав, в польських Грубешові і Кєнтшині… З року в рік взаємодія переходить все більше в практичну площину, і добросусідство вимірюємо конкретними та спільно реалізованими проектами. Все це водночас абсолютно не заважає нам вигідно співпрацювати і з українськими містами-побратимами: маємо порозуміння в рівненських Сарнах і Дубно, в житомирському Коростені, в Голій Пристані, врешті-решт.
– Петре Даниловичу, хоча спілкуємося напередодні свята, але не можу не поцікавитися з приводу окремих аспектів міжнародної політики, яка негативно впливає на процес добросусідства. Насамперед, йдеться про рішення обох палат польського парламенту щодо «Волинської різанини», яка вважається виключно геноцидом польського народу… В містах-побратимах не змінилося доброзичливе ставлення до українців?
– Ми давно спілкуємося і вирішуємо спільні питання. Завжди співпраця була дружньою, а рівень стосунків – ввічливим. Тому запевняю: на рівні «низів» у взаєминах між українцями та поляками все нормально. А от наші дипломати на центральному рівні повинні добре подумати, як успішно розв’язати проблеми історичного минулого, які знову виникли не з ініціативи нашої держави і нашого народу. Це особливо важливо, бо в мирі та благополуччі можна розбудувати Україну лише за умови, коли сусіди вірні та приязні.
Спілкувався Володимир ДАНИЛЮК.
На фото: Петро Саганюк спілкується з черговими відвідувачами у своєму службовому кабінеті; будинок міської влади.