105 років
«Лісової пісні»
У Нечімному
лунали поезії
Літературно-мистецьке дійство «Лісова пісня» 6 серпня вже
традиційно розпочалося з покладання квітів до пам’ятника Лесі Українки у м.
Ковелі. Гостей
привітали місцеві владці, а гості віддали
шану нашій славетній землячці. Згодом завітали до с.
Колодяжне.Тут до пам’ятника
Лесі Українці письменники з України, Білорусі, Болгарії поклали чорнобривці і
калину. У «Білому» Лесиному будиночку юна піаністка Таїсія В’юн зіграла на
Косачівському роялі твори романтиків і класиків світової музики. А у вітальні
«Сірого» будинку вже читали власні поезії самі письменники. До Колодяжна
цьогоріч завітали Тетяна П’янкова (Закарпаття), В. Кузан, Віктор Бойко
(Харків), Анна Багряна (Болгарія), Сергій Амяльчук (Білорусь), Ольга Ляснюк,
Ніна Горик та ін. Увечері,
того ж дня, у Ковельській районній бібліотеці відбулася
літературно-мстецька зустріч із ковельчанами,
зал був заповнений шанувальниками красного слова.
Наступного
дня свято перенеслося до урочища Нечимного у Музей «Лісової пісні».
Змирився
вже з галасливою юрбою дядько Лев, Мавка вже не відгукується на чарівну гру сопілки та дзвінкий спів народних
колективів,а
Лукаш кожного разу приходить в новому тлінному тілі і все шукає ту Лесину Мавку… От тільки чи розуміє
він і вся братія, яка зібралася в урочищі, що Леся Українка вклала у цей твір?
Чи здатні вони перейнятися і зберегти в
собі ідею збереження довкілля? Але все одно хтось
тут на галявині тай
мріє,
що ось ось з’являться вони – герої Лесиної драми-феєрії.
У Нечімному присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять
засновникацього дійства Василя Гея. Відтак були поетичні читання, виступи гостей,
народний та академічний спів…
По
закінченню офіційної частини, Волинське відділення Українського фонду культури
провело
вільні поетичні читання біля дуба Лесі Українки. Було багато присвят
Лесі Українці. Старовижівці, ковельчани,
лучани,
володимирці
почували себе вільно, не заангажовано, декламували без пафосу і
лишньої помпезності. Прочитала жіночка свій вірш,
подякувала, сіла на ровер і з піднесенням поїхала додому в село. Чомусь ця простота дійства,
що надихає,і найбільше запаламені в душу.
Геннадій Сарапін.