Патріоти всіх кольорів і рангів нині заявляють: треба висловити своє «фе» каналу «Інтер» за проросійську позицію. За плазування перед Кремлем треба всім по шапці давати, але ніхто до кінця не уяснив, у чому ж вона проявляється? З’ясувати можна лише на місці. Тож – на Київ!
На вулиці Дмитрівській у столичному граді України вранці 6 вересня поблизу озвученого каналу помічаю невеликий гурт людей.
– Чоловік 60–75! – прикидаю.
Не вперше буваю на подібних акціях, офіційним джерелам давно перестав довіряти, тому розробив свою своєрідну, можливо, примітивну систему підрахунку. Ну, як би і хто мене не переконував, у кількості учасників, більше ста присутніх там не було.
Не стану пояснювати читачам ситуцію навколо названо каналу. На телебаченні ця тема присутня щоденно. Кожен управі зробити власний висновок. Свій озвучу: комусь з державних мужів це вигідно. На одному з плакатів біля приміщення названої телекомпанії помічаю напис, характерний для каральної системи сталінського періоду: «Фірташ – убивця». Боронь, Боже, не подумайте, що хочу захищати олігархів. Мовляв, вигороджую президента, який посідає високе становище на цьому олігархічному Олімпі. Подібного нема навіть у думках, оскільки давно усім відомо, що чесного бізнесу у нашій державі не було і поки що не відомо, коли ще з’явиться. Я про інше. Кожен з нас має право на презумпцію невинуватості, яку гарантує Основний Закон держави. Назвати злочинцем може тільки суд. І тільки він один! Хто ж тоді дозволив робити таке публічне звинувачення, яке відразу «не сподобалося» громадським організаціям. Керівник однієї з них пояснив позицію (чи то свою, чи нав’язану) досить просто – хтось із журналістів узгодив свій матеріал з одним керівником чи то «ДНР» чи «ЛНР».
Якщо подібне сталося, претендую тільки на суб’єктивну думку, то цього журналіста треба заохотити, оскільки він став своєрідним посланцем миру між протиборчими сторонами. Ми, до речі, є така журналістська етика, маємо узгоджувати матеріали з тими, з ким порозмовляли. Далекий від думки, що хтось з наших колег побажав зробити зло Україні, поспілкувавшись з тими, хто поки що на протилежному боці барикад за нашу самостійність та незалежність. Це вам щось нагадує?! Мені братовбивчу війну ХХ століття після більшовицького перевороту. Схеми не дуже помінялися. На сцені лише нові обличчя «артистів», які украй погано грають свої волею визначені ролі. Перші революціонери не приховували, що усе варто експропріювати (простіше кажучи, забрати), інші роблять це під виглядом більш благодійної мети – перш захистити інтереси України, а уже потім подивимося, як розпорядитися чужим бізнесом. У цій не дуже благородній ситуації громадські організації виконують роль собачки-охоронця. Сказав господар, вона гавкає, бо копне, заскавучить і заховається під стіл або в буду. Де ж тоді державна позиція чи її підвладних інститутів?!
Ось чому, ще раз підкреслю, це суто моя думка, яка далека від істини в останній інстанції, і завертілися події навколо «Інтера», де наші колеги не менш сумлінніше за нас чесно служать своїй, нашій улюбленій Україні. Мені, як і більшості з нас не хотілося б, щоб хтось когось звинувачував у чомусь без рішення суду. Поважаймо гідність один одного і себе у першу чергу.
Володимир ПРИХОДЬКО,
Луцьк-Київ.
Фото Агенції УНІАН.