Лісовий архітектор

Це людина не тільки  великого таланту, а й відповідального ставлення до свого фаху й роботи загалом. Патріот України і лісової галузі. Інтелігентна, щедра на добро, всерозуміюча особистість. До того ж, вірний і щирий товариш, надійний колега, готовий підставити плече у важку хвилину. Лісова галузь завдячує йому добротними адміністративними, господарськими та допоміжними будівлями, архітектурним лісовпорядкуванням загалом. Адже це Сергій Олексійович уже понад три десятиліття проектує адмінбудинки лісництв і державних лісопідприємств, виробничі будівлі. А ще волиняни і гості області завдячують йому своїми позитивними емоціями, опиняючись у рекреаційних пунктах, а чи й далеких лісових бесідках, бо ж більшість із них – спроектовані ним.

Заступник начальника відділу використання лісових ресурсів Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства також причетний до проектування дерев’яних храмів і капличок,  розбудови мережі лісових доріг, невеличких мостів через річечки і канави, упорядкування меліоративних каналів і створення тимчасових вагончиків для лісорубів, єгерських служб. Навіть розміщення лісових біл-бордів, аншлагів, дорожніх та інформаційних знаків – під його опікою. Ліси держава і навіть пересічні люди завжди сприймають через лісоведення – відтворення, догляд, охорону, справедливо вважаючи, що цією справою повинні займатися професіонали.

А тут архітектор! Єдиний лісовий архітектор на всю область. Його «лісові проекти» відзначаються сучасним дизайном, модерним баченням комфорту для роботи і відпочинку, розумінням природних властивостей лісоматеріалів, що використовуються для будівництва, практичністю. Дивує не лише те, як філігранно він планує зовнішній вигляд фасадів, а й – розміщення та інтер’єр кабінетів, сходових кліток, підсобних приміщень. А ще ж є технічні розв’язки щодо опалювальних котлів, обігрівальних батарей та труб. Щоб усе це побачити наперед, потрібні велика уява, досвід, знання.

Сергія Олексійовича щоразу можна застати за новими кресленнями: то планується будівництво нового лісництва, то рекреаційний пункт на новій дорозі.

Коли виникла небезпека і «рускій мір» поліз на українців війною, разом із лісівниками області єдиний лісовий архітектор Волині перекваліфікувався на інженера-фортифікаційника і поїхав за 1380 кілометрів на Схід будувати оборонні споруди під Маріуполем у секторі «М 4». І бруствери, бліндажі, окопні розв’язки у волинян були найкращими, про що відзначало найвище керівництво країни.

– Лісівники Волині вже збудували понад сто об’єктів різної складності, – приїхавши у короткотермінову відпустку, розповідав перед поверненням на «передову». – Все необхідне для спорудження оборонних об’єктів завезли раніше, тож тепер взяли тільки додатковий найнеобхідніший інструмент і провізію. Закінчимо свою ділянку роботи у найкоротші терміни.

Повернувся з передової Сергій Олексійович із незвичними для його іміджу бородою та вусами. Та коли знову попросив у нього інтерв’ю про роботи на Сході України, скромно направив мене до будівничих-лісівників: «От хто герої! Про них пишіть…» 

Від них і довідався, що роботи велися неподалік лінії, де проходили бої, навіть було чути вибухи мін і постріли кулеметів та іншої стрілецької зброї. А декотрим водіям, що від залізничного полотна довозили будівельний матеріал, доводилося блудити полями під прицілом російської зброї. Цей мирний лісівничий десант мав благотворний вплив і на маріупольчан, з котрими спілкувалися будівничі. Можливо, завдяки їхній жертовній праці українське воїнство почувається і сьогодні тут більш убезпеченим.

Робота була важкою. Жили в гуртожитку, вставали о 6-й ранку. Вода у кранах – не для пиття. Тому купували у кіоску, що був поруч і працював цілодобово. Трудилися по десять годин у полі за два кілометри від лінії розмежування з «ДНР». Спершу десять чоловіків не давали ради збудувати й одного укріпленого об’єкта, та згодом освоїли роботу і за всі дні зробили понад сто фортифікаційних споруд різної складності – і для БТРів, і для особового складу.

Миролюбних лісівників Волині ніякою роботою не злякаєш, але то було подвижництвом.

– Найважче було прокопувати ямки, адже земля тверда, мов камінь, – пригадували побратими Сергія Сичука, дякуючи товаришу «лісовому архітектору» за спеціальні «фортифікаційні» знання, що особливо знадобилися на обороннім рубежі України.  – А коли піде дощ, стільки ґрунту прилипає до берців чи чобіт, що зростом стаєш на сантиметрів десять-двадцять вищим. Великим чоловіком із важкими ногами…

Тоді волинянам довелося зустрічатися з тодішнім головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Олександром Кіхтенком та генеральним підрядником будівництва фортифікаційних споруд Олексієм Тарутою («Азовстальбуд») – братом колишнього губернатора Донеччини Сергія Тарути.

Волиняни усе робили на совість. Більшість самі пройшли армійську службу і розуміють, наскільки важливі оборонні споруди, а молодь, яка не служила в армії, дослухалася до старших і набувала фортифікаційного досвіду. Спілкувався Сергій Олексійович, як і всі волиняни, з місцевим населенням, життя яких не можна порівняти з нашим. Тракторист із місцевих кілька місяців не отримував заробітної плати. Допомогли йому грошима і продуктами. Він плакав. Дехто з жінок проводжав на роботу лісівників хресним знаменням: «Хай Бог вас береже!» Дехто бурчав: «Толочите нам озимину по полях…» І Сергію Сичуку було її шкода, але ще більше жаль України та її людей. Бував Сергій Олексійович і в кафе, крамницях, на березі моря. Помітив, як уважно приглядаються до волинян місцеві жителі. А якось одна вахтерка, заступивши на чергування, мовила до іншої: «Піду подивлюся на «бандерівців»!». Місцеві хотіли зрозуміти людей, котрі заради єдності України віддають свої кошти, готові пожертвувати здоров’ям і навіть життям задля їх же процвітання на їхній землі.

До речі, лісівники були майже на одній лінії з прикордонниками, спілкувалися, знайшли земляків. Багато хто з військових сприйняв їх за інженерні війська – настільки якісно і професійно робили військово-оборонні інженерні споруди. І це також завдяки «лісовому архітектору» з Волині, котрий знає, що таке війна, із розповідей батька – ветерана Другої світової.

А народився Сергій Сичук у с. Липини Луцького р-ну, що на Волині. Вже у школі вчителі запримітили талант хлопця до малювання, добре давалися йому і математичні дисципліни, зокрема мав чудове просторове мислення. Тому ще у школі вирішив стати архітектором. Тож після випускного поїхав до Львова. Подав документи у політехнічний інститут на факультет архітектури, успішно здав екзамени і став студентом престижного вузу. Після закінчення Львівського політехнічного інституту у листопаді 1979 р. повернувся на Волинь і влаштувався на роботу художником-оформлювачем Луцького цеху. У травні 1981 р. тодішнє керівництво Цуманського держлісгоспу запросило здібного випускника Львівської політехніки попрацювати інженером-конструктором, а вже у грудні того ж року йому запропонували посаду виконроба будівельної дільниці Волинського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель. З тих пір і трудиться у лісоуправлінні. Мінялися лише посади: заступник начальника відділу будівництва та ПКБ (з вересня 1992 р.),  начальник відділу будівництва держоб’єднання «Волиньліс» (з серпня 1996 р.), головний спеціаліст відділу лісових ресурсів Волинського обласного управління лісового господарства (з січня 2005 р.), а відтак – і  новоутвореного ВОУЛМГ (з липня 2007 р.).

– За час роботи в галузі лісового господарства Сергій Сичук зарекомендував себе здібним висококваліфікованим фахівцем, ініціативним організатором лісопромислового виробництва, – охарактеризував його начальник Волинського ОУЛМГ Олександр Кватирко, представляючи до чергової відомчої відзнаки. – Значну увагу приділяє технічному переоснащенню виробництва, ремонту та будівництву адміністративних, виробничих і житлових приміщень, інженерних споруд, їх реконструкції по обласному управлінні лісового та мисливського господарства.

– Сергій Сичук бере активну участь у громадсько-суспільному житті колективу, користується повагою і авторитетом серед працівників апарату управління і колективів лісогосподарських підприємств, – додає голова обласної організації Товариства лісівників України Борис Бабеляс. –  Любить Україну, вміє дорожити лісівничим товариством, друзями та колегами.

– Він прекрасна людина і надійний товариш, – відгукується про колегу і його безпосередній керівник – начальник відділу лісових ресурсів ВОУЛМГ Григорій Новосад. – Це надзвичайно висококваліфікований і досвідчений фахівець будівельної справи. А ще великого такту людина. З ним завжди комфортно і затишно.

Сергій Сичук нагороджувався подяками голови Державного агентства лісових ресурсів України, почесними грамотами Волинського ОУЛМГ та Кабінету міністрів України.

Попри всю ту велику щоденну роботу, що провадить Сергій Сичук із розбудови та зміцнення інфраструктури лісогосподарств, він ще й відповідальний за життєдіяльність лісоуправління – електро- і теплозабезпечення, водопостачання, забезпечення порядку у приміщенні та на прилеглій території, словом, за комфорт і добробут його працівників. При безпосередній участі Сергія Олексійовича тут також зроблено чимало добрих справ – проведено ремонти та утеплення кабінетів, встановлено нові опалювальні котли, замінено стару сантехніку, оновлено меблі, так званий кабінетний «одяг». Він і здійснює щоденний контроль за дотриманням порядку та чистоти.

А ще Сергій Олексійович люблячий син, батько та дідусь. Його батько – ветеран Другої світової війни – проживає у с. Липини. Тож часто провідує його. А з улюбленою онукою любить садити ліс.

Днями Сергію Сичуку виповнилося 60! Та він повен сил і енергії, у творчій повсякденній роботі.

Такого ж цікавого і захопливого життя та любові до України і рідних зичимо йому до ста літ.