У ці хвилини в Луцькому палаці культури завершується
прощання з багаторічним міським головою Антоном Кривицьким. який помер 20 січня
ц. р. у результаті тривалої і невиліковної хвороби.
Хто б що не казав, а маємо визнати: область втратила ще
одного керівника старої закалки. Бо що б не відбувалося, Антон Федорович ніколи
не відмовлявся від свого минулого, проте в кожних конкретних історичних
обставинах показував приклад, як діяти по-сучасному і на перспективу!
Тож якщо колись луцька влада надумає реалізувати хоча б одну
з багатьох ініціатив Антона Кривицького, то їй не залишиться нічого іншого, як
збудувати… ще один міст через річку Стир. Саме про це мріяв багаторічний
міський голова, розповідаючи про цей проект, відвідавши редакцію «Волинської
газети».
Будуючи дорогу від кінотеатру «Промінь» до Набережної він,
виявляється, дивився в далеку перспективу. Планував, що саме тут найкраще
збудувати ще один міст через річку Стир, який би сполучив обласний центр із
виїздом на Ковель і допоміг би вирішити багато транспортних проблем.
– Я нинішній владі не раз казав: хлопці, не гайте часу! Доки
ще землю з того боку річки не розбазарили і на ній чогось не збудували! Але не
хочуть… Бо це ж треба не лише гроші з бюджету Луцька витратити, але й
переконати обласне начальство, щоб розкошелилися. А потім із кошторисами й
проектами ще й у Київ треба буде попоїздити… І щоб багажники в машинах
порожніми не були при цьому, треба подбати…
Не хочуть хлопці клопоту, от і все, – розповів.
Взагалі, ідеалізувати Антона Кривицького теж, мабуть, не
варто. Бо він справді був істинною дитиною своєї епохи, тож після переселення його
батька з-за Бугу та раннього дитинства на далекій і спекотній Одещині він
зрозумів, що торувати життєву дорогу доведеться самотужки. Оскільки був
ініціативним, креативним і з задатками лідера, то одразу привернув увагу
комсомольських діячів. Потім – партійна робота в Луцьку…
Розповідав, як став головою Нововолинського міськвиконкому.
Виявляється, партійне начальство доручило негайно відправити в Москву групу
перевіряючих. А в аеропорту сказали, що квитків нема! Ініціативний Антон
Кривицький ознайомився зі списком пасажирів «Ан-2», вияви там кількох
постачальників із Сибіру, переконав їх ще добу пожити в Луцьку, а на вільні місця
посадив тих, кого треба!
«Нагорі» зрозуміли, що завдань, які Антон Кривицький
виконати не може, взагалі не існує. Тому й «рекомендували» на підвищення в
Місто шахтарів.
А потім він повернувся в Луцьк, де неодноразово обирався
міським головою, був першим заступником голови облвиконкому і начальником управління архітектури і капітального
будівництва. На всіх посадах встиг зробити чимало корисного і потрібного,
насамперед, для лучан, активно взаємодіючи з тодішніми очільниками виконавчої
влади Волині Володимиром Блаженчуком (Володимир Іванович теж прийшов віддати
останню шану новопреставленому Антону Кривицькому) та вже покійним Борисом
Клімчуком.
Про чуття та інтуїцію Антона Федоровича справжні легенди
ходять. А одну з цілком реальних історій він сам розказав. Щоб не травмувати
нинішнє медичне начальство, конкретного місця, де відбулися ці події, вказувати
не буду. Але суть переповім. отже, інспектуючи будівництво однієї з районних
лікарень (на завершення якого постійно не вистачало бюджетних коштів) Антон
Федорович запримітив, що висота поверхів явно менша від проектної. Попросив
принести «рулетку», відміряв згори до низу і встановив: стіна рівно на один шар
цегли менша… Одразу помножив кількість цеглин на загальну довжину стін… А
щоб остаточно довести підрядникам, що навіть раніше виділених грошей вистачило
б ще на половину лікарні, попросив лопату, копнув нею в місці, де проклали під
землею електричний кабель. Потрібного в подібних випадках шару цегли не виявилося…
Знову помножив і… лікарню добудували, більше не вимагаючи додаткового
фінансування!
Пригадую і його екстраординарну ініціативу з передислокації
батальйону Національної гвардії зі зруйнованих казарм колишнього ракетного
полку в лісі біля с. Уляники Рожищенського р-ну в ошатне військове містечко, де
раніше розміщувалися солдати «стройбату», а під шумок зміни власності один із «бізнесменів»
надумав розмістити швейний цех. Антон Кривицький у супроводі журналістів прибув
у рожищенський ліс, там до колони долучився командирський «УАЗик» Павла
Алексієнка і вантажівка з нацгвардійцями. Діставшись у Луцьк, солдати за
рішенням міського голови та наказом командира «взяли під охорону та оборону»
ціле військове містечко… Потім були
суди-пересуди, але бізнес мусив відступити… До речі, підрозділ Нацгвардії
знаходиться в цьому військовому містечку біля «Варшавського базару» й досі!
Антон Кривицький був гострий на розум та влучний на вислови.
Його окремі фрази можна записати в
цитатник і використовувати в найскладніших ситуаціях.
Наприклад, таку: «Газетою можна муху вбити. А можна і
людину…».
Або: «Справжньому котові абсолютно байдуже, що про нього
миші думають!».
Можна пригадати й багато інших висловів людини і керівника,
який, повторюю, не лише крокував у ногу з часом, але й намагався випередити
його.
Коли ще в багатьох містах і районах області номенклатура
мріяла про збереження СССР та навіть готувала до розгону «рухівців» прапорщиків
із арматурою, загорнуту в газетки, Антон Кривицький не побоявся підтримати
ініціативу щодо запровадження на офіційному рівні на території Луцька
синьо-жовтого прапора. Він уперше майорів, до речі, саме над будівлею Будинку
культури, де в доленосні 90=ті відбувалися всі сесійні засідання Луцької
міської ради. А що про це не забули, свідчить ще один факт: попрощатися з
Антоном Федоровичем 22 січня також прийшли й «рухівці», серед яких були
екс-народний депутат Олександр Гудима, активісти Геннадій Кожевников, Олег Максимович, Михайло Тиский, Ігор Семенюк…
Не опростоволосився Антон Кривицький і в період Помаранчевої
революції, хоча й на той момент був першим секретарем обкому СДПУ(о). Коли
побачив, в якому напрямку розвиваються події, порвав із медведчуківським
проектом, а до протестуючої громади з кабінету на вул.. Богдана Хмельницького
вийшов із… помаранчевим шарфом на шиї. І всі питання відпали самі собою…
Одне, що він так і не зробив, так чи інакше було пов’язване
з… водою. По-перше, задуманий наприкінці існування СССР грандіозний проект зі
спорудження в заплаві річки Стир гідропарку завершився повним пшиком.
Копали-копали тодішні замовники в особі Анатолія Похи і Леоніда Кирильчука, але
так і не справилися з непокірною течією. І гроші в воді розчинилися, і плавучий
земснаряд, врешті-решт, перекинувся і втопився…
Зате, поза усіляким сумнівом, Антон Кривицький реалізував
свій потенціал в інших бізнесовим напрямках. І тут найближчим соратникам Антона
Федоровича доведеться навчитися жити без його підтримки та порад. А це,я к
показує практика, не всім вдається…
Минулої весни біля нашої рідної школи №7 у Луцьку
висаджували дерева. Вирішив зателефонувати .
– Є шанс назавжди увійти в історію школи, – кажу. – Посадіть
дерево, Антон Федоровичу, на згадку про себе! Переконаний, що Вашому візиту
будуть раді і вчителі, і учні!
Він хвильку подумав і відповів:
– Вибач, не прийду. Здоров’я не дозволяє… Та й не хочу,
щоб мене бачили в такому стані…
І ось його нема. Лучани ще мали шанс затребувати Антона
Кривицького до активного громадського життя на жовтневих виборах 2015-го до
Луцької міської ради, але за список «Нашого краю» на чолі з Антоном Кривицьким
проголосувало менше виборців, ніж було потрібно для здобуття депутатських
повноважень.
Як бачимо, ті вибори були останніми, не якій була присутня
кандидатура Антона Кривицького.
Все тече, все змінюється. Глибоко символічно, що прощання з
Антоном Кривицьким відбулося саме 22 січня – в чергову річницю Соборності
України. Як 100 років тому різні за менталітетом та переконаннями Західна та
Східна Україна згуртувалися в одне ціле, так і постать Антона Федоровича в
багатьох випадках була містком, який пов’язував протилежні береги переконань
людей, які насправді живуть в одному й тому ж Луцьку і скріплені спільною
долею.
Тому його проект нового мосту є актуальним не лише в
інженерному значенні, але і в моральному.
Ну, а якщо на новий міст сили не вистачить, то ще один
проект, який виношував Антон Кривицький, мав би бути реалізований!
Бо прощалися з Антоном Федоровичем та відспівували його в Палаці культури на
Театральному майдані. Буквально біля входу й досі збереглася бетонна
конструкція, де колись діяв невеличкий фонтан із кількома дельфінами в
скульптурній композиції посередині. Потім стара система зламалася, а нової не
збудували. А Антон Кривицький не раз згадував про свій давній замисел:
спорудити там музичний фонтан! Чому б і ні?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото Романа УСТИМЧУКА: місце, де мав би бути ще один міст
через річку Стир.