Аплодисменти на адресу судді

 У такий спосіб присутні висловили своє схвалення прийнятим рішенням. За тривалий період роботи у ЗМІ уперше став свідком такої неординарної події. Як правило, у більшості випадків після рішення суду хтось лишається зобиженим чи ущемленим. А тут такий унікальний випадок! 

Він заслуговує на те, аби розповісти про нього більш детальніше. Ще 7 липня минулого року житель Рожища Сергій Марчук (у недалекому минулому ковельчанин) звернувся до місцевого суду із заявою, у якій просив встановити факт його перебування у зоні проведення антитерористичної операції та участі у бойових діях. Народився заявник у місті залізничників в липні 1988 року. «У 2014 р.,– як зазначає пан Сергій,– з початком особливого періоду на Сході України, я вступив до лав добровольчого формування – громадської організації «Правий сектор». Однак офіційно оформлений, як військовослужбовець ЗСУ чи учасник інших силових формувань, соціальний захист яких визначено законодавством України, я не був».

 У такому віці треба любити, а не воювати. Та патріотичні почуття беруть гору над сердечними емоціями і Сергій, зауважте, добровільно йде боронити рідну землю від зайди-чужинця. Воює у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», якому довелося звільняти селище Піски Ясинуватського району Донецької області. Він звідав усіх «принад» війни, коли захищав Донецьке летовище, за яке нагороджений нагрудним знаком Міністерства оборони України «За оборону Донецького аеропорту». На його грудях є і ряд державних нагород. І ось тепер справжньому патріотові-добровольцю доводиться «воювати» з системою, яку любить синівською любов’ю і яку добровільно пішов учора захищати. Вона, як це не парадоксально, так не дуже гречно віддячує йому і не бажає визнавати його своїм захисником. Це щось нагадує анекдот про лікаря-психолога, який вимагає від пацієнта довідку, що він не ідіот.

Зрозуміло, держава має блюсти свої інтереси, але не в такий спосіб. Ні для кого не секрет, що чимало довідок про участь в АТО на руках у тих, хто ніякого відношення до цієї злощасної війни не має. А справжніх патріотів високопосадовці намагаються чомусь принизити. Мовляв, не виставляй себе героєм. Подібне трапилося і з Сергієм Марчуком.  У позовній заяві до суду Сергій Марчук, зокрема, зазначає, що участь добровольчих формувань в особливий період, у тому числі громадської організації «Правий сектор», в Антитерористичній операції на боці сил Збройних Сил України в установленому законом порядку не заборонялася. Та нарешті справедливість восторжествувала. Відновити її допомогли бойові побратими Марчука. Ось що розповів на судовому засіданні кіборг, інвалід війни ІІ групи Вадим Ваврищук, викликаний у якості свідка.

– Я був призваний 20 серпня 2014 року. Служив у Львівській бригаді на посаді командира взводу. 11 листопада того ж року прибув у зону АТО ( місто Костянтинівка) на місце постійної дислокації підрозділу. 16 чи 17 грудня 2014 року у складі восьмої роти та роти вогневої підготовки висунилися в селище Піски Донецької області для виконання бойового завдання. Згодом нас переправили у Донецький аеропорт.

Саме тут Ваврищук і познайомився з своїм земляком – Сергієм Марчуком, котрий служив у Добровольчому українському корпусі «Правий сектор». І Львівська бригада і ДУК, як повідав Вадим Петрович, на 80 відсотків були укомлектовані вихідцями із західних областей. До війни нікого з добровольчого формування він не знав, хоча про таку громадську організацію чув. Аби налагодити контакти, а в подальшому і взаємодію з сусідами, Ваврищук послав до них своїх бійців. Після обопільних детальних розпитувань земляків виявилося чимало. Одним з них був навіть хлопець з сусіднього будинку, з яким досі Ваврищук не знався. Зрозуміло, що до того не знав він і Сергія Марчука. Побратимами їх зробила російсько-українська війна, яку на офіційному рівні досі іменують антитерористичною операцією. Досі велика боязнь перед старшим братом, аби він не розгнівався і не зобидився. Хіба вже можна більше від того, що маємо!? За свідченням Ваврищука, Сергій Марчук був досить зібраним та відповідальним. Його інформація завжди була найбільш правдивою та достовірною. Коли не було можливості бачитися, спілкувалися у телефонному режимі. 

На користь останнього було і ще одне свідчення бойового побратима. Його виявилося достатньо, аби суддя Іван Сіліч виніс рішення про визнання Сергія Марчука учасником бойових дій під час проведення антитерористичної операції у певні періоди 2014-2015 років, за що, як було сказано вище, заслужив щирих та дружних аплодисментів від учасників процесу, які прийшли підтримати свого земляка.

Чи то від хвилювання, чи з природної скромності щось сказати вашому кореспонденту Сергій Марчук після судового засідання не зміг. Воїн не може бути одночасно оратором. Він добре може говорити з ворогом мовою автомата. На допомогу йому прийшов представник місцевої Самооборони Валерій Шварцкоп.

– Сергій Марчук пішов воювати добровольцем, – каже мій співрозмовник.– Ви знаєте, наскільки складно такій категорії отримати статус учасника бойових дій. Вони мають внутрішню гордість та самоповагу і самі не дуже поспішають відновити справедливість. До того ж дається взнаки брак юридичних знань. Саме тому члени нашої Рожищенської самооборони ініціювали цей судовий процес. Людина реально воювала і, зрозуміло, отримала якусь моральну травму. Їй не просто адаптуватися до узвичаєного ритму життя. Цей процес проходить важко та боляче.

– Добре, що на допомогу приходять небайдужі люди, активісти громадських формувань.

– Ми, по суті, змусили Сергія написати заяву до суду, ініціювали цей процес. Спонукали, зрештою, до правомірних дій, аби відстояти самого себе, захистити свої права. Дивлюся на Сергія і бачу, що ті хлопці після війни стають якісь байдужі до власного комфорту і не поспішають влаштовувати власне життя. А тут же командирів нема, доводиться покладатися на самого себе. Без сторонньої допомоги це дається украй важко. Тож згуртувалися і зробили добре діло. Герої не повинні бути забутими! Не за це воювали, аби бути зневаженими державою в особі чиновників найвищого рівня та рангу.

Хочеться вірити, що в подальшому ми усе рідше і рідше будемо стикатися з подібними фактами справжнісінького бюрократизму та чиновницької черствості та байдужості до тих, завдяки кому маємо власну державу.