100 років тому в Луцьку виникла перша українська організація
– «Українська Громада». Але нинішня громадськість про цей факт нічого не знає,
а чинна влада, як завжди, самоусунулася від відзначення цього історичного факту.
У далекому 1934 р. у Луцьку коштом Романа Клоса було видано невелику брошуру
Анатоля Дублянського «Луцьк. Історичний нарис». Майбутній Митрополит Паризький
і Західноєвропейський УАПЦ (1981-1997 рр.) уже в 22-річному віці
продемонстрував неабиякий хист до красного письма, хоча й народився в с. Перетоки
(нині залізнична станція Олика) Ківерцівського р-ну, зате від 1918 р. уже
відвідував луцьку школу, відвідував школу. а в 1921 р. записаний до вступного
класу російської гімназії в Луцьку, яку закінчив у червні 1930-го.У 1931-1933
рр. Анатоль Захарович студіював історію на гуманістичному факультеті
Віленського (Вільнюського) університету, закінчував навчання у Варшавському
університеті, осягнувши титул магістра філософії.
Саме в цей період і написав Анатоль Дублянський свій нарис, де навів свідчення
історичного факту:
«У квітні 1917 р. постає в Луцьку перше наше Товариство «Українська Громада».
Членами його були переважно українські військові зо Східньої України. За
гетмана в серпні 1918 р. тут заложена була «Просвіта», членами якої вже також
була місцева інтелігенція».
Українізація дала свої плоди:
«Дня 22 грудня 1918 р. прибуває до Луцька невеликий відділ отамана Петлюри,
й луцький полк цілковито переходить на його сторону. Луцьк за Директорії
починає приймати справжній вигляд українського міста. В початках 1919 р. Луцька
міська управа випускає солідно й гарно виконані гроші з українськими написами
вартости 6, 10 й 20 гривень».
Утім, потім була польська окупація, про початки якої Анатоль Захарович
написав так:
«Ще 12 травня 1919 р. Луцька «сіра дивізія» святкує роковини свого
формування. Була урочиста парада, відправлено Службу Божу, після якої отаман
дивізії Абаза сказав промову. Козаки вкрили її гучними окликами «Слава
Українні!». Одначе вже 16 травня молоде українське військо було змушене
відступити Луцьк, після кількаденного бою, значнішим силам поляків».
На початку 1942 р. цивільна влада німецького окупаційного режиму висловила
невдоволення роботою головного редактора україномовної газети «Український
голос» та звільнила його, натомість призначивши Анатоля Дублянського. Зі
зрозумілий причин на початку 1944-го він їде в Німеччину, де й проживав до
самісінької смерті в 1997 р. На церковну стехю вступив у 1952-ому, а єпископом
став у 1981-ому.
На початках Української незалежності владика передав у Луцьк значну частину
свого архіву, який зберігається в Краєзнавчому музеї.
Світлана КОМА.
На фото Володимира ДАНИЛЮКА: посвідчення головного редактора «Українського
голосу» Анатоля Дублянського.