Цими днями минуло сто років відтоді, як
території трьох сіл Камінь-Каширського району – Тоболи, Оленине та Рудка
Червинська, на так званому, «Червищанському плацдармі», відбулися одні із
найкривавіших подій Першої світової війни.
На початку липня
1916 р. солдати російської 3-ї армії генерала Леша в кількох місцях прорвали
оборону німецьких військ генерала Хауера. Внаслідок швидкого наступу вони переправились
на лівий берег річки Стохід біля сіл Червище, Рудка, Тоболи і захопили між
селами Оленине та Старі Червища спочатку трьохкілометровий плацдарм, а пізніше
розширили його до 8,3 км по фронту та 3,2 км в глибину. Війська російських 8-ї
та 3-ї армій вийшли на лінію р. Стохід і встановили фронт вздовж неї від селища
Любешів до залізниці Ковель-Луцьк. В результаті бойових дій на Стоході лише з
російської сторони загинуло до 10000 солдатів. Не менші вони були в німців і австро-угорців.
У 1920-х роках
останки загиблих були перепоховані польською владою на спеціальних меморіалах,
часто на так званих «міжнародних», де знайшли свій останній спочинок солдати
ворогуючих армій.
«Між двома ворогуючими сторонами пролягала
річка Стохід,– розповідає голова Тоболівської сільради, представниця УКРОПу
Наталія Балик. – Тут було дуже багато
жертв, як з однієї сторони так і з другої. Старожили колись казали, що річка
була червоною від крові. Досі на цьому місці знаходять багато останків».
Прес-служба Волинського УКРОПу, яка
повідомила про цю новину, нагаджала, що восени минулого року на території села
Оленине працювала експедиція, і на території «Червищанського плацдарму» на
одному з сільських городів знайшли останки трьох австрійських воїнів. Їх
перепоховали у братській могилі на території села Рудка Червинська
Новочервищанської сільської ради. А в сусідньому селі Тоболи у місцевому будинку
культури провели «круглий стіл» з участю
науковців, краєзнавців, істориків.
«Нинішній захід, перепоховання останків цих
солдатів – це переоцінка цінностей,
данина, наша оцінка сучасній політиці і історії, коли люди десятками тисяч
гинули через чиїсь політичні інтереси. Головне – вшанування невідомого солдата,
який був інструментом, засобом, гвинтиком, який віддавав все заради перемоги.
Це спроба привернути увагу до того результату, який може спричинити людське
недбальство, заклик до всього людства пам’ятати про негативні наслідки
людського марнославства», – каже декан історичного факультету
Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки Анатолій Шваб.
За словами істориків, земля ще довго буде
нагадувати про страшні події війни.
«Це урок, який ми повинні винесли для себе,
щоб такого конфлікту ніколи не повторилося. Але такі заходи формують позитивний
імідж міжнародному рівні, коли без
будь-яких ідеологічних міркувань, не керуючись політичними принципами, а лише з
міркувань християнської моралі хочемо віддати данину людям, які тут поклали
свої голови», – переконаний завідувач кафедри археології давньої і
середньовічної історії України, професор Східноєвропейського національного
університету ім. Лесі Українки Ярослав Шабала.
«Вважаю, що ми повинні пам’ятати трагічну
історію цих місць і шанувати її», – каже депутат Камінь-Каширської районної
ради, голова фракції «УКРОП» у райраді Сергій Лях.
«Ми виказуємо шану до цих загиблих і
сподіваємося що жахіття війни не торкнеться нашої землі», – підкреслила Наталія
Балик.
Слід зауважити, що для українців навіть із
Західної України Перша світова війна виявилася трагедією хоча б тому, що,
по-перше, лінія фронту тут проходила майже 4 роки, і, по-друге, якщо волиняни,
рівняни і частина тернополян були мобілізовані в Російську імператорську армію,
то мешканці Буковини, Прикарпаття і Закарпаття воювали в цісарських мундирах.
Отак і вбивали один одного за чужі інтереси…
Наш кор.
На фото прес-служби УКРОПу: на місці поховань
у Тоболівській сільраді.
.