Чому понад 3700 потенційних солдатів і матросів за 2 тижні до закінчення набору на строкову службу в армію та на флот перетворилися на злісних дезертирів?
Які заходи вживати, щоб не виловлювати майбутніх солдатів і матросів по нічних клубах, вокзалах чи базарах? В чому причина, що Волинь, як і вся Західна Україна, в період «Революції гідності» та початку війни на Донбасі знайшла в собі тисячі безкомпромісних добровольців, а тепер не може «нашкребти» менше трьох сотень новобранців на строкову службу в тилу?
Мабуть, одна з причин цього ганебного явища лежить на поверхні. Прості люди бачать, як використовують призовників на військову службу їхні «батьки-командири», які перетворилися на жорстоких вітчимів у погонах. Скажіть, невже події Майдану, коли для боротьби з маніфестантами влада використовувала жовторотих солдатиків із Внутрішніх військ, нічому не навчили владу теперішню? А якщо наука пішла в ліс, а не в голову, то хто додумався виставляти новітніх «гвардійців» живим щитом під парламентом, аби вони кийками і щитами воювали з черговими мітингарями?
Отже, осінній призов в армію, Нацгвардію і на флот розпочався 5 жовтня і закінчиться 30 листопада 2017 р. За цей період повинні «побрити лоби» 10460 українцям, а повістки належить отримати та прибути в відповідний військкомат за місцем проживання чоловікам призовного віку – 20-27 років без права на відстрочку, судимості і проблем зі здоров’ям. Українцям з вищою освітою доведеться відслужити 12 місяців, без такої – 18.
Найбільший план за кількістю призовників мають виконати Дніпропетровська (980 осіб) та Харківська (700 осіб) області. Найменше планують призвати на Закарпатті – 155 осіб. Першопочатково Волинь мала делегувати в військо 245 рекрутів, але згодом кількість зросла до 272 особи.
Практичним призовом займаються спеціальні призовні комісії, сформовані рішеннями міських та районних органів влади. Тобто, фактично на місцеву владу й лягає обов’язок забезпечити комплектування армії та флоту до встановлених критеріїв.
Щодо відстрочки, то вона надається за рішенням районної (міської) призовної комісії за сімейними обставинами, станом здоров’я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності, відповідно до ст. 17 закону «Про військовий обов’язок та військову службу». Правда, для цього треба пройти медкомісію та прибути в райвійськкомат, а от саме цього й уникають майбутні солдати і матроси, забуваючи, що стаття 35 вище названого Закону за ухилення від призову на строкову військову службу передбачає покарання в вигляді обмеження волі на строк до трьох років.
Але чому навіть перспектива потрапити за ґрати на термін, утричі більший, ніж строк служби, не лякає потенційних захисників України?
Військовий комісар Шацького райвійськкомісаріату Василь Матвійчук на недавній оперативній нараді в Шацькій райдержадміністрації з цього приводу повідомив разючі та характерні факти:
«158 призовників, які не з’явилися в Шацький РВК для проходження військово-лікарської комісії, подано для розшуку в Національну поліцію».
І якщо в невеличкому Шацькому р-ні з горем наполовину намагаються набрати кілька десятків призовників, то що вже тоді говорити про великі міста та селища області, де шукати потенційного новобранця – що голку в копиці сіна?
Утім, голова облдержадміністрації Володимир Гунчик переконаний, що ситуація – під контролем.
«Відсотків на 90 ми виконуємо завдання щодо призову. Але разом із тим, 3 тисячі 700 призовників не з’явилися на призовні дільниці. І це є проблема. Люди забули закон і свої зобов’язання перед державою. Звичайно, спільно з нацполіцією та військовим комісаріатом думаємо, як на це вплинути. У першу чергу – через публічність закликів. А ніяких операцій не плануємо, наприклад, блокувати заклади відпочинку. Але все-таки є відповідна межа, до якої держава має доходити, коли військові комісаріати, отримуючи відповідні планові завдання, виконують їх переважно за рахунок жителів сільської місцевості. Вважаю, що це не є зовсім позитив», – наголосив голова облдержадміністрації
То чому ж молоде поповнення крокує в бік військових частин, як на кару?
Основна причина, мабуть, полягає в тому, що престиж сучасної української армії та флоту, на жаль, залишається невисоким. Ми, звичайно, можемо втішатися самозаклинаннями ніби переходимо на стандарти НАТО (куди нас наразі ніхто не приймає), але найголовніший стандарт Альянсу – ставлення до солдатів та офіцерів (у нас їх часто називають «живою силою») в Україні не виконується. Йдеться і про матеріальне забезпечення військовослужбовців, і про їхню моральну підтримку, котрі знаходяться на від’ємному рівні. Бо добре, коли снаряд для української гармати має калібр, сумісний із класифікацією НАТО. Але ще краще було б, якби й той, хто стріляє з гармати тут і там, мали хоча б приблизно однаковий рівень матеріального забезпечення… І щоб казарми були однаковими. І їжа в їдальнях. І техніка для пересування та ведення бойових дій. І щоб навіть субота та неділя для строковиків були вихідними днями, як у них. І ще багато чого подібного має бути спільним, а не діаметрально протилежним. Наприклад, стосунки між солдатами та офіцерами, коли в арміях НАТО це партнери та однополчани, а в нас – раби і царі…
Та й хто, скажіть, піде служити в українську армію, якщо прибиральник на свинячій Фермі в Данії отримує на місяць 5500 євро? І 3 тис. грн одноразової грошової допомоги кожному українському призовникові ситуації, вочевидь, не змінюють… А земельної ділянки під забудову чи пільгового кредиту для придбання квартири ніхто й не пропонує…
Але служити треба. Хоча б тому, щоб і без перебування в зоні проведення АТО з юнаків перетворитися на чоловіків, не кажучи вже про високі матерії необхідності захисту України замість тих, хто свого часу виконав цей священний обов’язок.
Роман УСТИМЧУК.
На фото з архіву, Богдана ГОНЧАРУКА, Костянтина СЕМИЦЬКОГО і автора: солдат Максим Перепелиця з культової кінострічки теж спочатку не хотів служити; обласний військовий комісар полковник Роман Кулик, який першим «віддувається» за погану роботу призовних комісій; зброя захисників України повинна бути в надійних руках.