Природне
диво, або чому Кам’янку оминають катаклізми
Невеличке село Кам’янка з кількома десятками хат, що в
Щацькому поозер’ї, обминають природні катаклізми. Люди дивовижну місцевість
жартома називають Капелюхом. Мовляв, накриває Кам’янку від різних негнегод. І
доказів цього чимало.
Три роки тому, коли довкруг Свитязя буревій корчував
дерева, в Кам’янці не зламало і гілки. Або по всьому району іде дощ чи мете
сніг, а в Кам’янці… сухо. Як розповів місцевий старожил Олександр Яковініч
(на знімку), люди не знають, радіти цьому чи сумувати. Бо буває так, що в
сусідніх селах уже ростуть гриби, а в Кам’янці немає, бо в лісі сухо. Але вже
коли вродять, то щедро. Олександр Кузьмович пригадує, що в роки, коли працював
лісником, лише в його обході заготовляли і варили за сезон по 30 тонн грибів.
На місцевих болотах збирали по 5–6 тонн журавлини. Тепер ягід стільки немає, бо
осушили болота, та й узагалі рівень води в озерах упав. У другому за величиною
після Свитязя Пулемецькому, наприклад, вода подекуди відступила від берега
метрів на 200–300. Величезні сезонні коливання і в найближчому до Кам’янки
озері Острів’янському. Особливо тоді, коли заповнюють водою ставки в Ладанці.
Свого часу Олександру Яковінічу довелося копати канал від
Свитязя до озера Луки-Перемут. Є такі канали і між іншими озерами. Задумували,
що на кожному будуть шлюзи-регулятори або переливні греблі. Та в багатьох
місцях вони поруйновані, журиться ветеран, і вода без користі витікає з озер.
Особливо прикро, коли таке спостерігається в засушливі роки, як, наприклад,
2016-й. Тоді навіть Свитязьпомітно обмілів. Чи варто, запитує чоловік, заради
кількох сотень гектарів ставів губити таку красу, яку подарувала нам
матінка-природа?!
Намагаємося відгадати, в чому ж секрет такої аномалії,
чому дощі обминають Кам’янку і довколишні ліси? Можливо, тому, що розташована
вона на невеликому підвищенні. Висота над рівнем моря тут у середньому метрів
на 8–12 більша, ніж у довколишніх населених пунктах. А може, існують якісь
коридори для повітряних потоків, і вони обминають село. З таким мені вже
доводилося стикатися між селами Терешківці Горохівського району і Чаруків
Луцького. Довкруг сніг, а в цій місцині завширшки двадцять кілометрів – ні
сніжинки. Або їдеш узимку, небо зоряне, і раптом в’їжджаєш ніби у білу ковдру,
за пару кроків нічого не видно, такий туман. А потім знову зоряне небо. Там
ніби якийсь жолоб між відрогами Волинсько-Подільської висоти.
І ще є одна цікавинка поблизу Кам’янки, яка, власне, і
привернула мою увагу до цієї місцини. Маю на увазі лісовий заказник
«Ростанський». Створений він уже далекого 1967 року для збереження географічних
культур сосни звичайної. Не обійшлося тут і без уже знайомого нам Олександра
Яковініча.
– У ті роки полюбляли експериментувати, – розповідає мій
співрозмовник. Вирішили посадити у нашому краї сосну з 63 областей України,
Росії і Прибалтійських республік. Прислали в Ростанське лісництво пакунки з
насінням. Ми висіяли його, потім ретельно доглядали. Через рік вручну висадили
сажанці. На кожній ділянці вивісили таблички з позначенням, звідки ця сосна.
Дерева непогано прижилися, окрім кримської сосни, яка майже вся засохла. Тепер
тут люди відпочивають, збирають гриби, ягоди. Журиться лише Олександр
Кузьмович, що молодь не дуже хоче мешкати в селі. Тому і порожніє колись досить
велика Кам’янка. Залишилося тільки кілька десятків хат, де живуть люди. А місця
тут казково красиві: ліси, озера, чисте повітря. Такий собі чарівний заповідний
куточок української землі за шість кілометрів від Польщі і за десять від
Білорусі. Тож хочеться колишньому ліснику, а в душі ним він залишився назавжди,
щоб тут, як і колись, вирувало життя, щоб звучали вечорами пісні і
народжувалися діти.
Микола
ЯКИМЕНКО.
Фото автора.