До
того, як стати «Його Світлістю Ясновельможним Паном Гетьманом Всієї України» в
1918 році, Павло Скоропадський написав із Волині, де як царський генерал воював
на фронтах Першої світової війни, до своєї дружини багато ніжних листів…
Ковельщину та м. Луцьк він згадує у своїх мемуарах,
коли писав до своєї коханої дружини Олександри
Скоропадської (з російського знатного роду Дурново). Колеги з «ВолиньPost» опублікували один із таких листів:
«14
березня 1917 р., Угли, Волинь:
«Дорога, бідна моя дружино! Сьогодні я отримав секретне повідомлення, що в
Петрограді заворушення. Ти не можеш собі уявити, як ця звістка мене схвилювала,
мене особливо мучить моя безпорадність в таку хвилину. Вся надія, що Пєшка, тобі вірний, Тебе не залишить і
що Бог Тобі допоможе вийти з біди. Але заради Бога, будь обережна сама, нікуди
пішки по маєтках не ходи. Нехай він завжди буде поблизу.
Обговори питання, чи не поїхати вам до Фінляндії. Адже ти живеш в такому
поганому кварталі, тому не випускай на вулицю дітей, в разі обстрілу йдіть в
кімнату, забороняй стояти ї біля вікон, питання обміркуй серйозно. Ти жахливо
довірлива, і мене це особливо мучить. Я хотів Тебе викликати між 10 і 20 числом
в Київ, але тепер я боюся, ще гірше буде і для тебе, і для мене, якщо діти
залишаться одні, та й мені сумнівно, чи можна буде виїхати тепер через подібні
ускладнення всередині країни. Чим все це скінчиться. Напиши мені докладно
скоріше, для цього я посилаю Тобі Діваєва.
Пивоваров мені все доставив в справності.
Я так мріяв бачити і Тебе. Слава Богу, що у нас є вільний капітал, бережи його
як зіницю ока і витрачай тільки в разі крайності. Дякую Тобі за твої клопоти
про подарунки, додаю листи. Думаю, що Тобі не слід їхати з Молоствова, він завжди їздить з якимись своїми коханками, і думаю,
що Тобі він не пара, але подарунки переконай його привезти. До Києва, якщо Тобі
доведеться їхати, Ти можеш доїхати, влаштувавшись завчасно в Петрограді, а якби
Тобі довелося їхати до Луцька, я завжди мав би можливість попросити графа Ржевуського – мого товариша, Тебе
влаштувати.
У мене тут все добре, роботи дуже багато, але начальники дивізій у мене
підбираються хороші, і, я думаю, все піде добре. Був у мене Гурко, оглядав корпус, залишився
задоволений. Тут у нас на днях почнеться відлига, і ми будемо залиті водою,
німці досі були досить спокійні, душать нас газами, але і ми їх теж, але це
нічого, ми принюхалися, і втрати у нас від них незначні. Але тепер з огляду на
ваші ускладнення дуже ймовірно, що вони перейдуть в наступ.
Мене це не турбує особливо, так як у нас все в цій справі напоготові. Я
здоровий, але сумую за Тобою, моя дорога, особливо тепер, коли думаю, що Ти в
небезпеці. Телеграфуй і пиши мені частіше. По-моєму, Ти даремно продала
Паккард, особливо не запитавши мене, такого ми за ту ціну не купимо, а Бенц
добре, що продала. Якби в Петрограді налагодилося справу, тоді приїжджай до
мене в Київ, моя люба, я страшно за Тобою скучив. Телеграфуй мені частіше.
Обіймаю Тебе, моя люба дружина, нехай береже Тебе і наших дітей Бог.
Надсилай скоріше докладний лист назад. Заради Бога, бережи себе, не будь дурна,
адже на Тобі одній тримається вся родина. Благаю тебе. А ти, я чув, їздиш
недостатньо тепло одягнена. Твій Павлік».
Слід зазначити, що на Волині на честь гетьмана Павла Скоропадського в 2011 р. відкрита
перша і наразі єдина меморіальна таблиця. В м. Рожище активом Благодійного
фонду «Останній солдат» (голова правління Олексій
Чернишев) за підтримки тодішнього голови облдержадміністрації і
екс-Надзвичайного і Повноважного Посла України в Азербайджані Бориса Клімчука та участі
представників посольства Азербайджану в Києві на чолі з Ейнуллою Ядуллою оглу Мадатлі та азербайджанської діаспори на
Волині відкрито меморіальну таблицю для пошанування національних героїв двох
держав: українського гетьмана Павла
Скоропадського та азербайджанського борця за свободу своєї країни Гусейна Хана Нахічеванського.
Доля обох, до речі, склалася трагічно: у січні 1919
р. більшовики в рамках масштабного «червоного терору» розстріляли генерала Гусейна Хана Нахічеванського як
заручника в Санкт-Петербурзі, а Павло
Скоропадський помер 26 квітня 1945 р. від поранень у голову внаслідок
бомбардування авіації союзників баварського м. Меттен в Німеччині.
Олександра
Скоропадська з дітьми після закінчення Другої
світової війни в Європі залишилася в Німеччині. В 1948 р. передала верховну
гетьманську владу синові Данилу
Павловичу, який 23 лютого 1957 р. помер у м. Лондон за загадкових обставин
(є обґрунтована версія, що був убитий агентами КГБ СССР).
Померла Олександра
Петрівна 29 грудня 1952 р., похована поруч із Павлом Скоропадським на кладовищі в німецькому м. Оберсдорф.
Всього в родини Скоропадських було дітей: Данило, Марія, Єлизавета, Павло (помер
влітку 1918 р.) і Олена (народилася
в 1919 р. у Німеччині).
Станом на 2011 р. із дітей залишилася лише донька Олена Павлівна, котра народила двох
дітей, Олександру та Ірину, і мала двох онуків — Ванесу та неповносправоного Дмитра. Мешкали вони в Швейцарії.
Роман
УСТИМЧУК.
На
фото з «Вікіпедії»: Гетьман Павло Скоропадський з родиною, зліва направо
Данило, Марія, Єлизавета, дружина Олександра і Павло.