Незвичайна доля солдата-афганця, який
після потрапляння в полон перетворився на… афганця.
Ігор Бєлокуров народився 1 січня 1963 р. Судячи з
прізвища, в родоводі має якесь російське чи білоруське коріння, але до призову
в армію проживав у с. Велика Глуші Любешівського р-ну Волині. На строковій військовій службі – з 29 вересня
1981 р.
Вочевидь,
після дворічної армійської служби цей «воїн-інтернаціоналіст» підписав контракт
і став прапорщиком. Із 9 квітня 1988 р. вважається таким, що пропав безвісти, в
провінції Кандагар Афганістану. На момент полону він був військовослужбовцем
в/ч 71176. Вдалося знайти сліди як мінімум одного однополчанина прапорщика Ігоря Бєлокурова – уродженець російського м. Новоузєнск
Сараторской обл. РФ Альбек Бєсєнбєєв
19 жовтня 1985 р. у складі підрозділу брав участь у бою за звільнення
блокованої противником автоколони в горах провінції Кандагар, знищив двох
ворогів, але й сам зазнав смертельного поранення…
Тепер
виявилося, що Ігор Вікторович за нез’ясованих обставин потрапив до рук за
радянською термінологією душманів, за ісламістською – моджахедів. Судячи з
віку, екс-громадянин СССР міг в Афганістані одружитися та стати батьком
багатьох дітей. Як його звуть та яке дали прізвище після прийняття ісламу,
невідомо.
Російській
експедиційній групі, яка в цьому районі Афганістану шукала запаси води, він
пояснив, що вже не здатен говорити ні українською, ні російською мовами.
Вочевидь, лукавить, та через перекладача навів доволі точні дати як народження,
так і служби в армії, що свідчить про гостру пам’ять нашого співвітчизника.
«Ігор Бєлокуров був не єдиним мешканцем
села Велика Глуша, що у Любешівському районі, хто служив в Афганістані. З
цього ж села – Олександр Пасик,
який 19-річним загинув у тому Афгані 7 серпня 1984 року.
«Кажуть,
мати довго не вірила у те, що міг загинути, бо зник – як у воду канув,
ніякісінької ж звістки. Але згодом облаштувала таки на цвинтарі символічну
синову могилу. Начебто у труну поклала його одяг і навіть поставила
на могилі памятник. Місцевий священик отець Олександр Шпаковський каже, що довго відмовляв її від цього,
бо ж у Бога нема мертвих, у Бога – всі живі. Тому, якщо нема доконаного
факту загибелі, не варто робити навіть символічну могилу. Звертався з
цим і до правлячого архієрея УПЦ
митрополита Ніфонта, який сказав, що
жінка має слухати свого материнського серця, але те ж не радив поспішати з
могилою та пам’ятником. «А жінка казала, що їй важко жити в невідомості,
на Проводи всі ідуть на рідні могилки, їй здавалося, що так буде легше її
серцю. Бо ж минуло вже кілька десятиліть»», – повідомила про зовсім
несподіваний фінал цієї історії журналістка Наталія Малімон із газети «День».
…У
радянські часи саме комсомольські організації найактивніше займалися темою
увічення пам’яті про волинян, які загинули в Афганістані. Їх нараховується 70
убитих і раніше 3, а тепер – 2, що пропали безвісти.
Але після
подолання московського ГКЧП і здобуття Незалежності України не лише майно КПСС
було націоналізоване, але й комсомольське. Відповідно, всі матеріали, які дбайливо
збиралися пошуковцями про долю кожного волинянина, який брав участь у бойових
діях у ДРА, фактично втрачено, і їх треба збирати заново.
Цим, власне,
й займається облорганізація обласного осередку Спілки ветеранів Афганістану,
яку очолює рядовий запасу Григорій
Павлович. Із ним і плануємо детальніше поспілкуватися не тему долі
прапорщика Ігоря Бєлокурова…
Наш кор.
На фото з відкритих джерел: уродженець
с. Велика Глуша Ігор Бєлокуров, який зник безвісти в Афганістані в 1988 р.,
знайдений там цілим та неушкодженим…