«Не перший рік, як позникали Боги,
Остались люди та мерці одні.
Жують і плачуть: дайте-бо підмоги,
Заснуть спокійно дайте у труні.
Я чую жаль. Мене турбує звада,
Та марний біль перемогла відрада,
Бо у минулім не кохаюсь я…».
Павло ФИЛИПОВИЧ,
«Земля і Вітер», 1922 р.