«…Я не смію народ докоряти
В моїй пісні нема таких слів
Я помру одиноким солдатом
Який всіх вас любив й розумів.
Ви пробачте мене, хто в атаку
Йшов за мною, й від кулі поліг,
Ну, а Батько не може інакше,
Він уміє не плакать, а мстить…».
Нестор МАХНО,
«Неприкаяний», 1921 р.