За річну передплату – електроліхтарик

Для вручення завітали до поштового відділенн. Марія Мефодіївна Кухтей, яка не один десяток літ очолює поштарок села, На наше привітання і пояснення причини візиту, усміхаючись лише  їй притаманною щирістю посмішки та душі, відразу зрозуміла, що  гості хочуть бачити Ганну Кот.

– То яка Кот, висока чи та менша зростом жінка, – запитала у листоноші Галини Карпік, що порядкувала у сусідній кімнаті. – Ніяк не можу запам’ятати, котра з них Ганна.

– Таки менша і є Ганна Степанівна, – відповіла.

– Звідкіля знаєте, що ми з «Волинської газети»?,- запитую.

– Чому ж не знати, все село говорить, що мішок цукру виграв Федір Баранчук, а  електроліхтарик – Ганна Кот. Із трьох передплат на рік виграло призи  аж  двоє, – радіє керівничка  відділення.

Дійсно, хороший почин і добрий приклад для наслідування інших передплатників у селі. Навіть редакційні працівники пораділи б  за сільських читачів, яких наступного року  збільшилося  бодай на  три  десятки. Це лишень на початок нашої в наступному році першої самостійної  роботи без примусової «опіки»  владними структурами «Волинської газети». Була б  вагома підтримка, на яку сподіваємося  у передплатній кампанії.

Допомогла відшукати переможця її дочка Валентина Олександрівна, яка повідомила, що мама буде добиратися на вечірню службу до церкви і завітає на поштове відділення.

– Служба Божа розпочинається о сімнадцятій, а ми працюємо на годину довше, – Марія Кухтей. – Ще маємо час пригоститися  гарячою кавою за бажанням гостей.

Мабуть ще електричний чайник не встиг закипіти, як до приміщення ввійшла святково одягнена старша жінка.

– Ось і Ганна Степанівна, – знайомить нас керівник відділення.

Намагаємося разом із Марією Мефодіївною дотриматися урочистостей в церемонії вручення виграного у лотерею призу.

– Який доречний подарунок, – щиро мовить Ганна Степанівна, оглядаючи електричний ліхтарик. 

Радіє, що легенький та ще з паском на плече, буде зручним у дорозі із церкви вечірнього часу. Ще й по господарці знадобиться!. Вона радо пристає на пропозицію пригоститися чашкою кави із цукерками, що запропонувала Марія Мефодіївна. З вдячністю підтримую пропозицію, адже матиму можливість поспілкуватися з переможцем нашої передплатної акції, яка відбулася  у цьому відділенні грудневого дня минулого року. Дізнаюся, що Ганна Степанівна Кот тридцять років свого життя віддала місцевому лісгоспу. Працювала на дільницях з виготовлення прищепок, вішаків на одяг, збирала в селі Нуйно на спеціальній ділянці  ягоди журавлини, прикопувала саджанці нового лісу, доводилося розвантажувати і навпаки лісоматеріали. Всяко було, але працювала на всіх ділянках добросовісно, виховувала двох дочок Валентину і Наташу та сина Сергія. Тішиться онуками. З повагою ставиться до зятів, особливо Андрія, який після смерті дочки Наталі, сам  виховує  трьох  дівчаток.

Встигає Ганна  Степанівна доглянути корову, поросят та домашню птицю. На хазяйстві родини утримують коня – головну рушійну силу на селі. На її плечах і догляд за хворим чоловіком Олександром Петровичем, про якого відгукується як про доброго  і міцного хазяїна, що мав золоті руки до всякої по дому роботи. 

За розмовою щвидко сплинув час і настала пора збиратися до церкви. Благо, від поштового відділення метрів зо 150 йти, а велосипедом й поготів. То ж добереться швидко. Ганна Степанівна   співає в церковному  хорі з  часу відновлення  церкви у селі Раків Ліс. Нехай помагає Вам Бог, Ганно Степанівно, у ваших щоденних життєвих турботах.