Тренер вищої категорії

Під час служби в Радянській армії, зокрема, у Зенітно-ракетних військах ПВО, став чемпіоном військового корпусу з багатоборства. В 1978 р. на Чемпіонаті України з поліатлону зайняв 3-тє місце  та виконав норматив майстра спорту. Анатолій Прохоров – 15-тиразовий чемпіон Волині з поліатлону, а ще був чемпіоном з волейболу, зі стрільбі, у важкій атлетиці, у гирьовому спорті, лижних перегонах, метаннях списа, киданні гранати та інших видах.  Починаючи з 1970-го до 1997 р., постійно виступав за місто, область із багатьох видів спорту, займаючи призові місця.  У 1971 р. став першим чемпіоном  Волині з плавання.

З 1975 р. Анатолія Прохорова призначають  старшим тренером із поліатлону. Це додає йому снаги у роботі. Він вміло та наполегливо працює з перспективною молоддю. І це приносить непогані результати. Мудрий і водночас вимогливий наставник зумів підготувати 7 майстрів спорту та одного майстра спорту міжнародного класу, а також  – чемпіона світу. Крім того, кілька десятків кандидатів у майстри спорту, за що й отримав звання старшого тренера. Приклад батька наслідувала і донька Олена, яка також стала майстром спорту з поліатлону, а ось онучка Ангеліна виконала розряд кандидата в майстри спорту з плавання. 

Зрозуміло, що скарбничка спортивних нагород у родині Прохорова буде поповнюватися. Віриться, що свій внесок зроблять не тільки семеро внуків, а й правнуки, якими пан Анатолій не може натішитися!

– Першу свою грамоту зі стрільби, – посміхається Анатолій Петрович, – я отримав на районній спартакіаді Ківерцівського району у 1962 р. Остання датується роком 2017-им. Між ними більш як півстолітня відстань. Спортом почав займатися зі шкільної лави. Родом я, до речі, з Олики. У цьому поліському селищі зросло немало видатних спортсменів. Чимала заслуга у цьому мого колишнього вчителя фізичного виховання Івана Дубенюка. 

Цікаво, що в 50-річному віці Анатолій Прохоров виступав на Чемпіонаті  світу з поліатлону. У двох видах йому не було рівних. Секретами свого спортивного довголіття він часто ділився зі студентами факультету фізвиховання Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Понад 35 літ трудиться на педагогічній ниві. Він – учитель фізвиховання Луцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1. Відмінник народної освіти, старший вчитель вищої категорії, лауреат конкурсу «Учитель року» серед педагогів Луцька.

Свого часу доля зводила Анатолія Петровича і з Іваном Фурівим, який полишив добрий слід на цій землі. Це коли він обіймав посаду директора спортивно-учбової бази «Авангард», що знаходилася у с. Дачному Ківерцівського р-ну. Тут тренувалися не тільки волинські футболісти, а й спортсмени збірної України та Союзу з інших видів спорту.

– Ніколи не чув від Івана Івановича нарікання на свою роботу, – каже мій співрозмовник. – Хоча люди старшого покоління добре знають, яким він був прискіпливим та вимогливим. Можливо, цінував з тих пір, коли я працював ще будівельником? Одного разу прорвало водопровід. Електрозварники ніяк не могли залатати місце прориву. Тоді я у ранзі майстра дільниці (згодом став виконробом), попросив у Івана Фуріва дозволу зробити це самому. Перш, ніж взятися за зварку, в дірку забив болт, а тоді швиденько наклав кругом на нього шов. За це мене мало не цілували!

Цей епізод дехто з читачів може сприйняти за журналістський домисел. Мовляв, хоче присмачити розповідь якоюсь ізюминкою. Але усе правда. Справа у тому, що трудову діяльність Анатолій Прохоров починав із будівельної галузі. За його безпосередньої участі в нашому обласному центрі споруджено 36 об’єктів різного призначення, якими він гордиться і донині. Серед них і спортивний комплекс Лесиного вишу, де він свого часу отримував диплом про освіту. Після середньої школи в Рівненському технічному училищі здобув фах газоелектрозварника. Згодом поглиблював свої знання у Нововолинському гірничо-будівельному технікумі. Тринадцять років віддав будівельній галузі!

– Але мене вабив і таки полонив великий спорт, – зізнається Анатолій Петрович. – Вважаю, що це були найкращі роки мого життя, незважаючи на те, що був рідким гостем удома. Усе – поїздки та тренування. Недаремно кажуть, що спорт вимагає жертв. Істинна правда. За свою спортивну кар’єру мав не менше 20 травм. Вони, напевно, і стали наслідком того, що тепер необхідна операція тазобедреного суглоба. Сподіваюся, що все обійдеться добре, і я ще послужу спортивному товариству Волині.

Оптимізм повсякчас допомагав уславленому спортсменові показувати чудові результати на змаганнях різного рівня. З ним Анатолій Петрович розлучатися не збирається і далі.