Повстанська
колядка – від дівчат!
Ось і
відходять в історію Різдвяно-новорічні свята. Вони були переповнені цікавими
сакрально-містичними родинними дійствами, дитячими колядками, хлопчачами посівалками
та дівочо-парубочими вечорницями, забавами, бешкетами. У старшого покоління
викликали бурю емоцій і спогадів, якими вони діляться з «Волинською газетою».
У день Надвечір’я Христового Різдва, коли родина за традицією після
молитви сідала за святковий стіл скуштувати 12 пісних страв, якось мимоволі
пригадалися часи, коли молодими були батьки і якими були їх дії.
У цей вечір дідусь із сином заносили до хати три оберемки
сіна: на долівку кімнати, стіл, а також кидали під стіл. Бабуня на чотири кутки
клала по зубцю часника і накривала полотняною скатертиною. Далі заносилися
страви, з яких першою пробувалася кутя.
У сучасному місті із сіном якось не вийшло дотриматися
традиції. Зате за столом таки вдалися до колядок, а дочка-школярка заспівала
вертепівську пісеньку, яку підготували у школі. Позавершенні вечері подумалося
про колядників. Ось би нагодилися хлопці першими, так би мовити, для годиться,
щоб рік видався щасливим, як мовили наші предки. А щоб колядників не
відлякували електронні коди дверей у під’їзд, наперед відхилили двері. Невдовзі залунав дзвінок.
На щастя до нас просилися колядники: правда дві дівчинки – Поліна Дяченко та
Вікторія Микилюк – учениці четвертого та шостого класів. Чемно привіталися та
попросили дозволу заколядувати. Перший рядок був із відомої з дитинства
колядки, якої нас малих навчила мама, коли виявили бажання ходити з колядою. Це
була «Нова радість стала, яка й не бувала…» Однак підспівувати їм нам не
довелося. Далі слова для нас були невідомі і чули їх вперше. Розуміли, що за
змістом – це повстанська колядка! Одночасно були здивовані, шоковані, а душа
також хотіла співати такі прості, але глибокі за змістом слова, що їх дзвінко
промовляли ось ці двійко сонячних
дівчинки. У душевне сум’яття вони внесли невимовне почуття гордості за
цих двох маленьких особистостей та їхніх батьків, котрі навчили цієї колядки. Бачили
в них майбутнє України, бо знатимуть за кого голосувати. Не будуть губитися у
пропагандистській риториці облудливих соціологічних досліджень. Це була
найкраща колядка, яку чув у своєму житті, хоча в ютубі слухав «Сумну вечерю
1946 року».
При цих словах пасує пригадати рядки великого Павла
Тичини «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була»… Дівчатка
його творчість вивчатимуть у восьмому класі. На той час зміст колядки їм буде більш
зрозумілий. І нам не зашкодить над її словами нині задуматися!.
Степан ШЕГДА.