І не прості, а ціла династія полковника Олександра Пастуха!
Як перемогти вогонь? Про це за роки бездоганної служби добре знає вже не одне покоління волинських вогнеборців. А особливо – Олександр Пастух та його діти, які зі своїми товаришами продовжують естафету поколінь.
Ти пам’ятаєш, як все починалося?
Всі ми родом із дитинства. У кожного є перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні цінності. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються своєрідною реліквією. Психологи кажуть, що характер людини формується в перші 7 років життя, і від того, якими вони були, багато в чому залежить її подальша доля.
«Ти пам’ятаєш, як все починалося? – запитую я у чудової людини з добрющими очима і чуйним серцем Олександра Пастуха. – Як молодий красень став пожежним? І мало того, що сам пройшов нелегкий шлях в пожежній охороні від лейтенанта до підполковника, та ще й створив свою, власну династію вогнеборців?»
«Авжеж. Я пам’ятаю. Моя мама 30 років віддала пожежній службі – вона працювала диспетчером пожежного зв’язку. Саме її робота вплинула на мій вибір професії. Зрештою, його в мене не було, – посміхається підполковник. – З дитинства я бачив пожежні автомобілі та вогнеборців – їхні замурзані, в сажі, кіптяві лиця, боївки, важкі мокрі «краги» (пожежні рукавиці) та веселі байки – все це разом і було моїм життям. Без цього вже себе не уявляв і тоді, і тепер».
Пожежники. Їхня служба вічна, безперервна і вдень, і вночі – всі 24 години на добу вони на службі, не виключаючи жодного дня в році. Це справжні солдати, які не думають про подвиг, але здійснюють його щодня, щосекунди…
А спочатку був Сибір. Доля «прилаштувала» молодого лейтенанта в один із найважливіших транспортних вузлів російської глибинки – м. Красноярськ. Саме там він працював 3 роки начальником варти, потім стільки ж – у м. Нововолинську, а з 1988 р. – в управлінні Державної пожежної охорони – помічником начальника штабу пожежогасіння, заступником, начальником.
Упродовж майже четверті віку полковнику внутрішньої служби Олександру Пастуху довелося виїхати не на одну пожежу – підрахувати цю майже нескінченну кількість денних викликів, нічних виїздів, він навіть не береться. Та все ж є такі гарячі пожежі, які хотів би, а не забудеш.
«У Луцьку десь у 1991 р. на компресорній станції «Заготзбутбази» в одній із холодильних установок вирвало вентиль і виникла надзвичайна ситуація – витік аміаку, – пригадує Олександр Петрович. – Це створило загрозу 33-му та 40-му кварталам: хмара аміаку швидко пересувалася містом, і налякані люди втікали з 9-поверхівок просто на вулицю».
Тоді у складі ланки газодимозахисників Олександр Пастух пішов на ліквідацію аварії. За чверть години пожежники справилися з завданням, але набагато більше часу витратили на приборкання» шкідливої для здоров’я лучан хмари, що нависла над територією бази: Її, все-таки, осадили розпиленими струменями води, відвернувши страшну загрозу від мешканців міста. Хоча отруєння верхніх дихальних шляхів середньої ступені важкості тоді отримали і керівник гасіння – заступник начальника штабу пожежогасіння Анатолій Нестеров та частково його молодий колега, а у той час ще старший лейтенант внутрішньої служби Олександр Пастух.
Надвисоке почуття справедливості, чуйність і добре серце притягували магнітом і друзів-вогнеборців, і гарних дівчат. Якось несподівано для себе він зустрів свою половинку Ліну та по сьогоднішній день не випустив її з рук. А діти повністю повторили шлях батька. В народі кажуть, що дитя буде таким, яким його виховали батьки. Вони виросли, створили міцні сім’ї, та і син, і дочка, обрали фах рятувальника.
Яблуко від яблуні…
Куди піти, якщо тобі 15-ть і на вулиці весна?
Цим молоді дівчата переймаються майже щовечора. Але не всі. 15-річна Ольга Пастух завжди знала, що ввечері на неї чекає … улюблений тренер із дзюдо та карате, а вранці – навчання у військовому закладі.
Було це так. За вечерею раптом прозвучало:
«Хочу у військовий ліцей поступити!».
Цими словами юна дівчинка шокувала батьків. Хоча не обох – батько, який вже на той час 23 роки гасив пожежі, вибору дочки зрадів і відразу схвалив її рішення. Мати є мати – радості не було на її обличчі, але відраджувати дочку не стала. Дочка Олександра Пастуха, не вагаючись, пішла слідами батька, який із дитинства був прикладом для неї і кумиром.
І ось Ольга – курсант Волинського обласного ліцею з військово-фізичної підготовки, після закінчення спробувала свої сили для вступу у вищий учбовий заклад, який успішно закінчила. Сьогодні капітан служби цивільного захисту Ольга Пастух працює помічником начальника чергової зміни оперативно-координаційного центру УДСНС України у Волинській області. А ще вона щаслива дружина та мама 5-річної дівчинки.
«Їй завжди подобались військові, – розповідає батько, – підтягнуті, дисципліновані, таким і має бути справжній чоловік».
…Дитинство – це «країна казок», де побував кожен із нас, і в якій усе здається таємничим і загадковим. Там діти радіють кожному промінчику сонця, що виблискує на машині, кольоровій веселці та блискучій краплинці роси і немає дорослих негараздів і турбот. У тій країні ми були постійно захищені маминою любов’ю, батьківською підтримкою, бабусиною казкою.
А якщо у твоїй сім’ї дорослі обрали професію вогнеборця, а тато щодня їздить на величезних і справжніх червонобоких машинах із «мигалками», то ти змалку себе відчуваєш героєм нової казки. Там, де вогняний дракон із книжечки після татових розповідей про реальні пожежі оживає, а тобі теж хочеться його здолати, як тато, і всіх порятувати! В таких розповідях про будні пожежної охорони і виріс Мирослав. І на всіх змаганнях пожежників був присутній, і на машинах з дорослими катався. І змалку не уявляв свого життя без неї – пожежної охорони.
Яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Цей вислів стовідсотково про сім’ю Пастухів.
І гени, і виховання
«Мабуть, це гени, – розповідає Олександр Петрович. – І старший син Мирослав теж закінчив військовий ліцей та Львівський інститут пожежної безпеки. Нині вже майор, очолює 25-ту державну пожежно-рятувальну частину 1-го державного пожежно-рятувального загону управління ДСНС України у Волинській області. А я займаюся улюбленими трьома внуками, а коли вони мене відпускають то ще й рибалкою».
Промайнули, як один день, 54 роки. Чесні, сповнені тривогами, турботами, наповнені димом від пожеж та маленькими віконцями щастя: Мирослав і Ольга та троє пташечок – його дорогі внучата зігрівають добре серце досвідченого вогнеборця. Зворушений щебетом дітлахів, він щиро посміхається.
Що ж треба для щастя кожному з нас? Бути собою і на своєму місці. Капітан, майор, полковник… Я впевнена, що далі буде. Бо зростають у гніздечку соколята – двоє синів Мирослава Пастуха, які вже нині мріють стати рятувальниками. Тож лучани можуть спати спокійно – бо ж козацькому роду та й нема переводу!
Ірина ВАРВАРУК.
На фото автора: Мирослав, Ольга і Олександр Пастухи; курсантські роки; майбутніми вогнеборцями мріють стати змалечку, як Мирослав Пастух; Ліна Пастух із сином Мирославом та чоловіком Олександром; полковник Пастух із донькою Ольгою.
Від редакції. 29 січня волинські вогнеборці відзначили професійне свято – День працівників пожежної охорони. З цієї нагоди «Волинська газета» щиро вітає, насамперед, авторку цікавої публікації, всю родину Олександра Пастуха, начальника ГУ ДСНС у Волинській області генерал-майора служби цивільного захисту Володимира Грушовінчука та в його особі – всі покоління представників цієї славної та героїчної професії.