Теплий, погожий день 12 серпня минулого розділив наше життя на 2 частини. Щасливе – до того, що сталося. І важке – опісля…
Того дня ми вирішили провести час із сім’єю і друзями на природі. Пішли на річку. Дворічна доня Анюта бавилась з м’ячем і кликала тата грати у футбол.
«Зараз один раз пірну і будемо грати…», – сказав, стрибнув униз, але з води вже не вийшов.
Потім все, як в тумані: витягли з річки, «швидка» допомога, дорога до Луцька, реанімація…
Медики поставили страшний діагноз – важка закрита хребетна спинномозкова травма, забій шийного відділу спинного мозку, уламковий злам тіла С5 хребця. Лікар, котрий проводив операцію, повідомив: «Може не пережити… Моліться…»
Дякувати Богу, Сергія прооперували успішно, поставили пластину на три хребця. Йшов на поправку швидко, до кінця дня став сам дихати без апарату, усе розумів. Найважче було усвідомлювати, що рухатись не може, тіло не відповідало. Місяць ми пробули в Луцькій обласній лікарні. Там навчився трошки піднімати руки, та все ж лишався безпомічним.
Після виписки звідти одразу поїхав на реабілітацію у Львівську область в центр «Модричі». Там Сергій отримав першу перемогу після травми – зумів сісти у візок, навчився сам їсти (спеціальними ложкою і вилкою), вмиватись, чистити зуби. За три тижні реабілітації зміг повертатись у ліжку, одягати футболку. Такі зміни неабияк радували, але довше там бути ми не змогли, адже реабілітація коштувала 4100 грн у день. Через це змушені були їхати додому. Але у нас з’явились великий багаж знань, які нам дали реабілітологи, і подарунок, котрого не очікували – візок. А ще перебуваючи в «Модричах», познайомились з такими людьми, як ми. Вони підказали нам куди звертатись далі.
Вдома стало страшно від нових реалій життя, від того, як пристосуватись до буденних клопотів і проблем. Мені потрібно було виходити на роботу, Аню – вести у садочок. Сергій лишався сам. Проходить чотири дні, доля завдає ще одного важкого удару – помирає тато… Земля йде з-під ніг. Але потрібно брати себе в руки і тренуватись, адже лікар сказав: «Ви маєте рік, у кращому випадку півтора для того, щоб стати на ноги».
4 лютого Сергій уже вдруге поїхав на реабілітацію в с. Боратин Луцького району в центр «Агапе», де плануємо перебувати до 21 числа. Сюди насамперед привабила близькість розташування закладу від нашого селища, хороший колектив, який радо нас приймає, та порівняно невисока ціна – 1000 гривень у день. Не дивно, що тут з такою ж бідою, як у нас, стільки багато людей, що черги розписані на 2 – 3 місяці наперед.
Тут у нас знову сталось диво – Сергій почав рухати ногами. Цей факт підтверджує, що хороша реабілітація – фактор, який дуже залежить від фінансових можливостей хворого. У нас надія на одужання з’явилась завдяки підтримці багатьох людей, котрі виявили небайдужість, підтримали нас у найважчий час і нині продовжують це робити. Навіть серед звичайних перехожих, з котрими ми раніше, може, й не вітались, є чимало тих, котрі прийшли нам на допомогу. Щоб когось не забути і не образити, не буду називати імена. Просто сердечно подякую усім цим людям, котрі не стоять осторонь нашої біди, проявляють милосердя і творять добро для нашого чоловіка і тата. Нехай воно воздасться для кожного з вас, а Бог відвертає від ваших рідних усі негаразди!
Олена ВІТЕНКО.
На фото: родина Вітенків у наш час; Сергій Вітенко на інвалідному візку.
Від редакції.
На лікування Сергія Вітенка вже було витрачено чимало грошей. Завдяки цьому він постійно прогресує і йде на поправку. Але для одужання йому, без сумніву, ще необхідно буде пройти не один курс дороговартісних реабілітацій. Рідні щиро вірять, що молодого чоловіка вдасться поставити на ноги і щиро просять допомогти їм у цьому коштами. Номер картки Вітенко Олени Василівни (дружини) – 5168 7573 3021 9215 (ПриватБанк).