50 років тому відбувся перший
закритий перегляд легендарної кінострічки-вестерну «Біле сонце пустелі», а 2
роки тому помер красноармєєц Петруха Ніколай Годовіков. Йому було 67 років..
14 грудня
1969 р. закритому кінозалі представницька комісія з ЦК КПСС і Госкіно СССР
переглядала новий художній фільм Владіміра Мотиля. І хоча сценарій фільму
довелося багато разів переписувати, а вже готові фрагменти – викидати в
смітник, радянська цензура таки дала «зелене світло» Білому сонцю пустелі», яке
й досі є одним із найзахоплюючих фільмів у країнах екс-СССР.
Дія відбувається
на початку 1920-х років на східному березі Каспійського моря. В колишній
царській імперії завершилася Громадянська війна, в Україні вже й УНР не сила
відстояти свою Незалежність… Але в Середній Азії місцеве населення, яких
совєти назвали «басмачами», продовжує чинити опір радянській владі.
За
сценарієм, красноармєєц Фьодор Сухов
повертається через пустелю додому, в Росію, до дружини Єкатєріни Матвєєвни. Він
уже відслужив своє… Спочатку він звільняє місцевого жителя Саїда, закопаного по шию в пісок. На
болісну смерть бідняка залишив отаман місцевого загону Джавдет, який убив його батька і забрав все майно.
Далі Фьодору Сухову зустрічається загін
червоного командира Рахімова, який переслідує іншого «бандита» — Чорного Абдулу та його «банду». Раніше Абдула втік зі фортеці і залишив там
своїх дружин (місцеві звичаї дозволяють правовірним мусульманам мати легальних
4 дружини і незліченне число наложниць). Над ними нависла смертельна загроза:
якщо чоловік не може забрати всіх дружин з собою, він, за традицією, вбиває їх.
Червоний командир Рахімов вмовляє Фьодора Сухова затриматися і охороняти
дружин Абдули, а сам вирушає в
погоню, відрядивши в помічники молодого красноармєйца Петруху.
Тож Фьодор Сухов супроводжує колишніх
дружин Абдули в найближче приморське
селище Педжент. Незабаром туди приходить і Абдулла
зі своєю бандою, плануючи тут морем переправитися за кордон.
За зброєю і
підтримкою Фьодор Сухов звертається
на колишній пост царської митниці до його начальника, Павла Верещагіна, але отримує відмову. Лише після душевної розмови
Павла Артемовича з Петрухою (пролунала
знаменита фраза «Мне за державу обидно»!), Фьодор
Сухов знаходить ящик із динамітом і мінує єдиний баркас біля берега. Красноармєйцу
Сухову, врешті-решт, вдається
захопити Абдулу в полон, але той
тікає, убивши Петруху і наймолодшу з
дружин — 15-річну Гюльчатай.
Пізніше Сухов виводить гарем з
Педженту через підземний хід, який йому показав Лебедєв, хранитель місцевого музею.
Втікачі
ховаються разом в старому нафтовому резервуарі, де їх беруть в облогу «бандити».
Дізнавшись про загибель Петрухи,
який йому сподобався, Павєл Верещагін відбиває
у басмачів баркас, направляє його до берега, не знаючи, що баркас замінований,
і гине під час вибуху. Фьодор Сухов
не зміг запобігти його загибелі… Але в момент вибуху він вибирається з
резервуара і за допомогою Саїда знищує
всіх бандитів. Гарем передають під опіку Рахімова, а Фьодор Сухов відновлює свій шлях на свою малу Батьківщину.
У «Білому
сонці пустелі» так багато висловів, які стали крилатими, що кінострічка й досі користується
популярністю, хоча на широкий екран вийшла ще на початку 1970 р.
Світлана КОМА.
На фото з архіву: красноарєєц Петруха
(Ніколай Годовніков).