Щербатий меч люстрації

Погано, поспіхом і під замовлення написані закони повертаються бумерангом. І якщо Україна не може забезпечити конституційні права своїх громадян, то це змушені робити в Європейському Союзі. 

І тепер, на основі рішення Європейського суду з прав людини від 24 лютого 2020 р. не розглядати апеляційну скаргу України у справі щодо закону про очищення влади (люстрацію), його ж рішення ЄСПЛ у справі від 17 жовтня 2019 р. «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), яким було встановлено порушення прав українських чиновників в процесі застосування Закону України «Про очищення влади», остаточно набуло чинності.

І воно є обов’язковим для виконання, прецедентним для інших зі списку 888 люстрованих осіб, тож державі доведеться заплатити всім звільненим із роботи і по 5 тис. євро за моральні збитки, і значні суми за вимушене безробіття, а в багатьох випадках – і поновити на посадах…

Все почалося зі справедливого народного гніву і вимоги Майдану очистити владу від приспішників президента-втікача Віктора Януковича. Але як часто буває в подібних випадках, хотіли як краще, а вийшло як завжди. Не тільки з брудною водою викинули на двір дитя, але й залишили в теплій водичці тих, кого й справді треба було б довічно відсторонити від виконання будь-яких владних повноважень, довівши провину не всіх гамузом, а кожного, і не десь, а в суді.

На жаль, цього не відбулося. На превеликий смуток, за гріхи «попередників», які полювали за «папєрєднікамі», доводиться розплачуватися зараз. І проблема насправді більша, ніж її окреслили в ЄСПЛ!

За цією справою («Полях проти України») суд одноголосно встановив порушення статті 6, параграф 1 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини «у зв’язку з занадто тривалим розглядом справ заявників на національному рівні та порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) конвенції.

ЄСПЛ також вирішив, що Закон «Про очищення влади» застосовується «до дуже широкого кола осіб і призвів до звільнення заявників лише на тій підставі, що вони займали посади на державній службі упродовж більш, ніж року, за часів президентства Януковича або на підставі зайняття посад у Комуністичній партії до 1991 р.».

Отже, на думку ЄСПЛ, вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов’язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього Президента України.

Але не тільки тут «зарита собака» суперечностей і протиріч. 

Органи місцевого самоврядування – така сама влада, як і державна виконавча. Але творці «очищувального» закону її або не помітили, або не захотіли побачити. Відтак, такі одіозні фігури, як Харківський міський голова Геннадій Кернес чи очільник Одеси Геннадій Труханов як сиділи в теплих кріслах та смикали за шнурочки своїх маріонеток, так благополучно продовжують керувати громадами й досі.

Оминула законодавча люстраційна хвиля й волинські місцеві ради. Той же ж Валентин Вітер успішно працював на посаді заступника голови облради, хоча формально представляв опозиційну «Батьківщину». У період Майдану, коли активісти змусили написати заяви про відставку голову облради Володимира Войтовича («Народна партія) і Юрія Лобача (Партія регіонів), він спочатку виконував повноваження очільника найвищого органу представницької влади Волині, а потім був обраний головою облради.

Так само залишилися на своїх посадах і всі міські голови, і очільники райрад, де їх не замінили на інших. 

Якщо підходити формально до суті закону про люстрацію, то не лише Володимир Войтович та Юрій Лобач, а й Валентин Вітер мав би бути люстрованим. А так, після нетривалого періоду безробіття, Валентин Вітер працює на державній службі на посаді заступника начальника облуправління охорони здоров’я. Язик не повертається його в чомусь звинувачувати, але чому тоді щербатий меч люстрації впав на голови інших, не менш шанованих людей?

Класичний приклад – колишній голова облдержадміністрації та депутат облради від одного з луцьких округів Борис Клімчук. Під тиском Майдану він написав заяву про звільнення з посади, і 5 лютого 2014 р. на той час чинний Президент України Віктор Янукович його звільнив, призначивши Олександра Башкаленка.

Навіть за Законом «Про очищення влади» Борис Петрович не підпадав ні під які каральні санкції ні з боку держави, ні зі сторони активних майданівців, бо написав заяву про звільнення особисто. Але чому тоді його тривалий час не пускали навіть на сесії облради? І хто б Борисові Клімчуку заборонив, якби він був досі живим, бути призначеним на найвідповідальнішу посаду, якщо співчуття з приводу його смерті надіслав особисто чинний на той момент глава держави Петро Порошенко?

Другою ключовою особою, котру президент-утікач звільнив із посади, був начальник УСБУ у Волинській області, генерал-майор Володимир Мельникович. Достеменно відомо, що, як і Борис Петрович, він відмовився застосовувати силові методи для розгону Майдану. Тому Віктор Янукович відправив у відставку Володимира Антоновича того самого дня, що й Бориса Петровича – 5 лютого 2014 р. Думкою Володимира Мельниковича, як людини військової, ніхто не цікавився, тому й рапорта про звільнення з посади за власним бажанням він не писав. Проте у м. Києві прекрасно знали основні мотиви розправи регіоналів над Володимиром Антоновичем, тому в. о. Президента України Олександр Турчинов 5 березня того ж року знову призначив його начальником УСБУ. І що б ви думали, довго він попрацював? Усе той же ж Закон «Про люстрацію» став формальною причиною, щоб його … у листопаді 2014 р, Петро Порошенко знову відправив у відставку!

А от доля ексочільника УМВСУ у Волинській області, генерал-майора міліції Олександра Терещука склалася діаметрально протилежно. Олександр Дмитрович у період Майдану виконував усі вказівки керівництва МВС, у відставку ні з власної волі, ні з руки центру не пішов, а згодом був призначений начальником Головного управління Нацполіції в м. Києві. Після хвилі критики Президент України Петро Порошенко окремим указом вивів Олександра Терещука зі списку люстрованих, спочатку призначив першим заступником голови Одеської облдержадміністрації, а потім – очільником державної виконавчої влади на Київщині, де він працював аж до початку президентства Володимира Зеленського. 

Врешті-решт, не забув Петро Олексійович і про себе самого: незважаючи на те, що під час президентства Віктора Януковича в березні-грудні 2012 р. він був міністром економіки в уряді Миколи Азарова, підписаний ним особисто Закон «Про люстрацію» не завадив йому 5 років бути на посаді глави держави (бо трудився менше року!).

Ніяк не постраждав, а навіть отримав підвищення по службі та в званні, і донедавна начальник Головного управління Національної поліції, генерал поліції 3 рангу Петро Шпига. До подій осені-зими 2013-2014 рр. він був на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми УМВС України у Волинській області. Теоретично, Петро Петрович, як, наприклад, колишній начальник Луцького міськвідділу внутрішніх справ полковник міліції Ігор Муковоз, мав би не пройти сито атестаційних комісій. Але… Ігоря Муковоза звільнили, а Петра Шпигу не зачепили, і він із квітня 2014 р. благополучно служив на чолі як УМВСУ, так і ГУНП, а з полковника міліції став генералом поліції.

Натомість одіозний прокурор Волинської області «регіонального періоду» Андрій Парака, який прославився гоніннями на бізнесменів та євромайданцівці, «відгріб по повній програмі». Офіс Прокуратури Волинської області в лютому 2014 р. хоч ніхто і не штурмував, а на наступній сесії облради Андрій Парака хоч і клявся, що свято служить законові, згодом його наздогнав караючий і гострий меч люстрації. І це якраз той випадок, коли завезеного в область під виглядом правоохоронця ділка зовсім не шкода. Жаль, що за результатами його діянь ніхто ніколи не порушував кримінального провадження, яке ніколи не потрапляло на розгляд суду.

Але колишні прокурори не тільки постраждали, як, приміром, його перший заступник Володимир Троц. Нинішній очільник прокуратури Волинської області Тарас Безрукий, наприклад, в органах прокуратури з 2004 р. За цей час займав керівні посади в Івано-Франківській і Волинської областях (у м. Луцьку був начальником слідчого управління), а потім працював у структурі Генеральної прокуратури. Закон «Про очищення влади» Тараса Романовича обійшов стороною, а до призначення на Волинь він працював на відповідальній посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України (нині – Офіс ГПУ, – авт.).

Відтак, як бачимо, Закон України «Про очищення влади» був не лише недосконалим, але й застосовувався в ручному режимі і вибірково. Когось покарали, когось заохотили, а когось просто не помітили… Свіжий приклад – уже екскерівник Офісу Президента Андрій Богдан, який із грудня 2010 р. був заступником міністра Кабінету міністрів України періоду Миколи Азарова і звільнений лише новою майданівською владою в березні 2014 р. Щоб обійти підводні рифи люстраційного закону, замість Адміністрації Президента створили Офіс Президента і вивели його працівників із числа держслужбовців, назвавши «патронатною службою».

Зате все це взяли до уваги в Європейському суді з прав людини.

Тепер міністр юстиції України Денис Малюська говорить, що доведеться вносити зміни до законодавства, виплачувати по 5 тис. євро компенсації та думати, де брати гроші, щоб відшкодувати «вимушений прогул» для всіх люстрованих. Це – мільйони гривень із і так бідного Державного бюджету.

«Мін’юст планує спільно з народними депутатами опрацювати та внести законопроєкт, відповідно до якого буде створена комісія, що розглядатиме скарги громадян, які вважають свою люстрацію неправомірною. Також розглядатиметься можливість поновлення на посаді (за її наявності) та виплати різниці між втраченим та реальним заробітком», – написав Денис Малюська.

При цьому наголосив, що описаний ним механізм «не застосовуватиметься до категорії громадян, чия люстрація була обґрунтованою»…

Тож виникають нові запитання. Наприклад, розмови про можливе призначення Сергія Тігіпка новим Прем’єр-міністром України мають під собою ґрунт, якщо той із грудня 2010 р. був віце-Прем’єр-міністром у все того ж Миколи Азарова, а з березня 2012 р. – заступником голови Партії регіонів? Чи на допомогу Сергієві Леонідовичу якраз підіспіло рішення ЄСПЛ? 

Тож знову працює закон бумеранга, і знову наступаємо на ті самі граблі, держак від яких уже гупнув по лобові: хтось у Києві буде визначати, кого люстрували за визнаним незаконним законом законно, а кого – незаконно.