В історії Волині був випадок, коли її представник
обирався Заступником Голови Верховної Ради…
Ветеран української радіожурналістики Михайло Юхта
цими травневими днями поділився давньою та рідкісною світлиною, котру колись
зробив фотокореспондент Марко Клейнерман, який нині мешкає в США.
Отже, 9 травня, Меморіал «Вічна слава» в м. Луцьку.
Часи існування СССР, період із 1979 до 1984 рр. На урочистості прибув традиційно високий гість – колишній
перший секретар підпільного обкому ВК()п)б, командир Чернігівсько-Волинського
партизанського з’єднання, двічі Герой Радянського Союзу, Міністр соціального
захисту УРСР Олексій Фьодоров, який під час гітлерівської окупації області з
літа 1943 р. до весни 1944 р. переховувався, зазвичай, в лісах біля с. Лобна на
Любешівщині та «прославився» не стільки знищенням ворожих ешелонів, як масовими
злочинами проти мирного українського населення, запідозреного в причетності до «українських
буржуазних націоналістів».
На цій давній рідкісній світлині зліва направо
розташувалися: власкор Українського телебачення по Волинській області Василь
Царук, керівник аматорської фотокіностудії «Волинь» Борис Ревенко, уже
згадуваний Олексій Фьодоров, тодішній фотокор газети «Радянська Волинь» Микола
Зінчук та крайній справа – тодішній перший секретар Волинського обкому КПСС,
Герой Соціалістичної праці Леонід Палажченко. Передостаннього справа
фотожурналіста спочатку ідентифікувати не вдалося, а потім завдяки Марку Клейнерману встановили: це Владлен Дроботько.
Цікаво, що Олексій Фьодоров, хоча й народився на
Чернігівщині від невідомого батька (фактично, був байстрюком), цей край вважав
своїм рідним. Тому й до фактичного очільника тодішньої Волині ставився з
особливою прихильністю – Леонід Палажченко народився 1 серпня 1934 р. у м.
Ромни, колись Чернігівської, нині – Сумської обл. У вересні 1978 р., уже в
статусі Героя Соціалістичної праці та з досвідом багаторічної роботи в
комсомольських та партійних органах, Леоніда Івановича перекинули «на укріплення»
обласного осередку «керівної та спрямовучої», а вже 5 квітня 1979 р. тов.
Палажченка «обрали» першим секретарем. У цій іпостасі він трудився до 1984 р.,
коли повернувся на рідну Чернігівщину, де очолив місцевий обком КПСС. Там він,
до речі, прославився не лише спорудженням у 1986 р. схожого до волинського
меморіалу, але й будівництвом у м. Чернігові підземних переходів, проведенням
ще в радянські часи фестивалю кобзарського мистецтва та спорудженням Музею «Слова
про полк Ігорів».
Був він і народним депутатом СССР – у 1984-1989 рр.У 1990 р. переїхав до столиці, де як кандидат наук
трудився в Інституті землеробства, помер 1 грудня 1993 р. у віці 59 років.
Щодо представництва волинян у вищих ешелонах
парламентської влади, то саме Леонід Палажченко був не лише народним депутатом
Верховної Ради УРСР у 1980-1984 рр., але і формальним заступником тодішньої
Голови Валентина Ситника, уродженця Луганщини.
Торік ще одна представниця нашого краю – парламентар
від Маневицького округу №23 Ірина Констанкевич – мала всі шанси бути обраною
Заступником Голови Верховної Ради України, але монобільшість зі «Слуг народу»
вирішила працевлаштувати одразу двох своїх членів (Дмитро Разумков – спікер,
його перший заступник – Руслан Стефанчук), а їхньою заступницею призначила
представницю «Батьківщини» Олену Кондратюк.
Роман УСТИМЧУК.
Фото Марка КЛЕЙНЕРМАНА, наданого Михайлом ЮХТОЮ: два
герої і 4 журналісти на меморіалі, часи існування СССР.