Сергій Шкода: «Настав етап великої відповідальності!»

Але
що саме його було призначено головою Рожищенської райдержадміністрації, мабуть,
стало несподіванкою для багатьох. Як і приємною несподіванкою виявилися перші
позитивні результати на новій посаді. Про район, його людей, про перспективи та
багаж минулого, ми й поговорили.

Візитна
картка. Шкода Сергій Іванович, голова Рожищенської райдержадміністрації.
Народився 15 червня 1977 р. у с. Хряськ Маневицького р-ну.  Освіта – повна вища: Київський інститут
Сухопутних військ, «Транспортні засоби високої прохідності», інженер-механік,
офіцер військового управління тактичного рівня, 1999 р., Міжрегіональна
академія управління персоналом, «Правознавство», юрист. Трудова діяльність:
1994-2006 рр. – військова служба в Збройних Силах України;  2006-2007 рр. – провідний спеціаліст у
Державній виконавчій службі Волинської області; 2007- 2010 рр. – директор
ПП «Юнкерс-сервіс»; 2010-2020 – директор ПП «Бош-Тепло»; з 2015 р. – депутат
Луцької міськради;  з 22 квітня 2020 р. –
голова Рожищенської райдержадміністрації.

–
Сергію Івановичу, які найсильніші враження від початку роботи на посаді голови
райдержадміністрації? Можливо, щось запам’яталося особливо? Бо в районі вже
говорять про Вас як про керівника, який не лінується вникати в усі дрібниці
фінансово-господарського життя і який навіть шкільний дах перед капітальною
реконструкцією особисто оглядає…

– На жаль, найперше прикро вразила тотальна
безгосподарність. Реально! Є ж справи, котрі можна реалізувати мінімальними
коштами, але виконавча влада чомусь завжди йшла шляхом найменшого опору… Ви
згадали про шкільний дах. Так от, коли мені принесли-проєктно кошторисну
документацію на кілька мільйонів гривень, яку вже виготовлено за чималі гроші,
вирішив особисто оглянути об’єкт. Чесно кажучи, нічого страшного не виявив, і
дрібний ремонт можна було б провести набагато дешевше! Але проєкт уже включений
у програму співфінансування з інших джерел, він практично на виході, тому,
звичайно, я не став його зупиняти…

Або ось недавно відвідав районну лікарню. Там просять
128 тис. грн на монтаж ліфта… А коли зайшов у підвал, то ледь не обімлів: він
наполовину затоплений нечистотами! Пояснюють, що так уже триває роками, і
грошей на його ремонт немає. А кошти просять на ліфт! Де логіка? Може, спочатку
треба навести порядок у підвалі, щоб уся будівля не зруйнувалася разом із тим
ліфтом? І такий випадків за час роботи на посаді голови зафіксував дуже багато.

–
Можливо, педагоги і лікарі – не фахівці в справі будівництва?

– А їм і не треба бути дипломованими зодчими! Є
фахівці, до яких спочатку треба звернутися, і тоді проблема вирішиться якісно.
Узагалі, підмітив у менталітеті рожищенських держслужбовців якийсь інстинкт усі
ініціативи сприймати «в штики»: «Це неможливо!», «Ми дуже завантажені іншими
завданнями!», «Раніше такого не було…»… Як так? Якщо потрібно, я на робочому
місці чи в службовому відрядженні буду і в 8 ранку, а як виникне потреба, до
працюватиму і допізна, а не тільки до 17.00… Інші не розуміють, як так можна
працювати. А дехто, як я підмітив, раніше не тільки лише імітував бурхливу
діяльність, але й узагалі на роботу не ходив!

–
22 квітня для них усе змінилося?

– Звичайно! Одразу і для всіх. Для мене особисто
одразу після призначення та представлення настав життєвий етап великої
відповідальності за життєдіяльність цілого району та життя на його території
десятків тисяч людей. І усвідомлення, що я особисто – обличчя державної влади,
по мені, насамперед, судять про всіх інших, навіть найвищих керівників. Це
велика відповідальність. Але дуже швидко зрозумів, що великого страху немає:
треба просто завзято працювати, ретельно в усе вникати, аналізувати, радитися…
От кажуть: «Немає грошей!». Неправда. Гроші є, їх менше, ніж хотілося б, але
вони є! Головне –раціонально та ефективно їх використовувати, і аж ніяк не буде
продовжуватися звичне для багатьох тут «освоювання державних коштів»! От,
наприклад, отримало якесь відомство 2 млн грн, і потім думає тільки над тим, як
їх «освоїти» до копієчки чи просто кудись «загнати».

–
Що скажете про чиновників райдержадміністрації та її структурних підрозділів?
Як багато з них пішли з посад після Вашого призначення? Або невдовзі підуть?

– Ні для кого не секрет, що десятиліттями вся
кадрова політика в районах будувалася на родинно-кумівському фундаменті. Всі
тут один із одним якось пов’язані… І це, в принципі, не погано. Погано, що
зарплата в розмірі, наприклад, 5 тис. грн на місяць – це зовсім не той
матеріальний стимул, який би спонукав громадян іти працювати в органи державної
виконавчої влади чи бюджетну сферу. Але, вибачте, ніхто нікого силою тут не
тримає! Мало того: в січні ц. р. апарат райдержадміністрації було скорочено
фактично наполовину. Щоб залишитися, тут майже всі з усіма пересварилися. І,
якщо вже залишилися, то повинні ж працювати, а не відвідувати держустанову?!

–
По ідеї, після скорочення, котре провела Ваша попередниця Інна Гайворонська,
тут мали залишитися кращі з кращих…

– Це по ідеї. Аналіз процедури проведення скорочення
показав, що в критеріях знайти хоч якусь логіку дуже важко… Ну, але як було,
так було. Хто вцілів, той залишився. «Вимахувати шаблюкою» я не збираюся,
масово звільняти – також. Але раз багато хто звик до ментальності, що буде
трудитися лише тоді, коли ним ретельно керуватимуть, то, значить, доводиться
багато часу витрачати на визначення завдань та контроль їх виконання. Втім,
миритися з тим, хто просто буде сидіти в службових кабінетах, я не збираюся.

–
На жаль так склалося, що ще з часів Леоніда Кравчука різні держадміністрації
під час виборів використовувалися як безвідмовний адмінресурс, який «працював»
на користь якогось кандидата… До речі, дуже резонансним для всієї області
виявився торішній візит у м. Рожище Петра Порошенка, який зараз ходить на
допити і отримує підозри… Чи були такі «адмінресурсники» в Рожищенській
держадміністрації? Вони залишилися?

– Звичайно, що були. Як і в усіх інших… До мене тут
неодноразово приходили, розказували, кого треба звільнити за ті старі гріхи…
Називали конкретні прізвища. Що відповім? Вважаю цих людей заручниками
ситуації. Не більше і не менше.

–
У них не було іншого вибору? Або працюєш на чинного Президента, або тебе
звільняють?

– Якось так… Коли голова держадміністрації ставить
чіткі вимоги, як вони їх не будуть виконувати? Інша справа, що чомусь районні
керівники опинилися не на адміністративно-господарських, а на політичних
посадах. І вони програли разом зі своїми «шефами».

–
Але велика кількість волинян навесні 2019 р. проголосувала за Володимира
Зеленського ще й тому, що нинішній Президент обіцяв: при ньому ніхто
адмінресурс на виборах застосовувати не буде. І ось у жовтні – місцеві вибори!
Зрозуміло, що як такого Рожищенського району потім не буде, як, власне, і самої
райдержадміністрації, проте наразі це все є, тому, будь ласка, скажіть прямо:
чиновники знову стануть «адмінресурсом» чинної влади чи почнуть просто
виконувати свої повноваження, і їм ніхто не казатиме, за якого кандидата і за
яку партію агітувати?

– Кожному на своїй посаді потрібно просто якісно
виконувати свою роботу. І її результат – найкраща агітація. Навіщо щось
придумувати? Добре працюй, як це вимагається службовими обов’язками, а люди все
побачать і оцінять! От, наприклад, галузь культури: їй треба займатися
розвитком культури, а не чимось іншим. Все просто.

–
Але українці кожну нову владу обожнюють, а потім нещадно кпинять…

– Критикують тоді, коли не бачать ефективності,
позитивного результату. Скептично ставляться, коли щось проводиться лише для
«галочки». От на День молоді плануємо в районі презентувати нову Молодіжну
раду. Навіщо до її складу колись було записувати старшокласників? Ми вирішили
запросити до роботи в ній всіх молодих, ініціативних та перспективних людей.
Найголовніше – патріотів нашого краю! Саме патріотів, а не націоналістів… Так, раз
ми українці, то ми представляємо свою націю і автоматично маємо бути
націоналістами, але ця характеристика – лише одна складова набагато ширшого
поняття патріотизму. Патріотизму до свого міста чи села, до свого району, до
нашої Волині, до рідної України. І що такий патріотизм дозволятиме нам розбудовувати
життя на користь людям та державі, котру потрібно і робити кращою мирною
працею, і захищати зі зброєю в руках на фронті.

–
Ви сказали, що люди чітко бачать результат діяльності керівників. Це дійсно так.
Але люди бачать і найменші дрібниці. Наприклад, чимало керівників районної
влади фактично проживають за їх межами, тому змушені їздити на роботу
автотранспортом. Часто бувало, що для цього використовувалися службові автівки…

– Це не про мене. Я їзджу власним автомобілем і
заправляю його сам.

–
Крім того, що Вас призначено головою райдержадміністрації, Ви продовжуєте бути
депутатом Луцької міськради. При всій повазі до цього райцентру, але м. Луцьк –
це значно більші масштаби в усьому. Як склалися стосунки з депутатським
корпусом райради, з головою Андрієм Музичуком, який на цій посаді вже дуже
багато років?

– Я чітко знаю, що керівники обох гілок районної
влади повинні тісно співпрацювати. Це – аксіома. Тому з самого початку так і
намагаюся налагоджувати взаємини. Ми повинні працювати тільки разом, бо
самотужки і голові райдержадміністрації важко щось реалізувати для району, і
так само голові райради. Тому наразі все нормально. А от депутати – це
специфічні люди. Вони дуже часто прагнуть продемонструвати максимум своєї
важливості і мінімум відповідальності за результат… Взагалі, це проблема
багатьох українських чиновників: треба і не треба «включати важність»!..

–
Мовляв, вносьте пропозиції, ми розглянемо…

– Схоже на це: «А ми подумаємо!»… От є можливість
купити для району ще один «Шкільний автобус». І не за 1 млн 600 тис. грн, а за
600 тис: економія – мільйон бюджетних коштів! Я запропонував, за рахунок яких
невикористаних коштів на умовах співфінансування можна купити цей автобус. І
очікую, що депутати або підтримають таку ідею, або внесуть іншу пропозицію.
Натомість чую: «Будемо думати…». Та я ж не проти, щоб думати, але за те – щоб
щось і пропонувати! От розповім зі свого досвіду депутата Луцької міськради.
Коли усвідомив, що в місті велика проблема в русі пасажирського транспорту, що
розміщення зупинок громадського транспорту хаотичне, вирішив щось змінити.
Завітав до правоохоронців, один із яких – Віктор Главічка – одразу сказав:
проблему може вирішити схема організації дорожнього руху. Почав вивчати, що це
таке… Виявляється, ціла наука! І вона допоможе розвантажити рух автотранспорту
в м. Луцьку та залишити комфортним пересування пасажирів. Тож прийшов до на той
час міського голови Миколи Романюка, озвучив пропозицію. Він уважно вислухав,
запропонував формалізувати ідею. І я як депутат почав готувати проєкт
рішення…Не буду розказувати, скільки зусиль це забрало, але в результаті я
подав на розгляд сесії цей проєкт. І хоча одна з фракцій (Павла Данильчука) в
останній момент мене не підтримала, голос Миколи Романюка під час голосування
став вирішальним, і відтоді в обласному центрі нова організація дорожнього
руху. Для чого це кажу? Не повчаю інших, а пропоную включатися в роботу.

–
Як оцінюєте потенціал об’єднаних територіальних громад району після виборів 25
жовтня? Рожище і Доросині справляться самі господарювати?

– Казав і кажу: при створенні ОТГ треба враховувати
3 чинники: економічний, географічний і кадровий. Багато хто за інерцією думає,
що нова громада – це стара сільрада з новою назвою і трохи більша за розмірами.
Ні! ОТГ – це зовсім інший рівень організації роботи, де, насамперед, здатність
знайти фінансовий ресурс для розвитку. І це здійснити можна, коли є відповідні
кадри. В м. Рожище у цьому плані – фактично проблем немає…

…
– А в Доросинях – важче.

– Звичайно! Бо там ніяких надходжень, крім за оренду
землі, фактично нема. В Рожищенській ОТГ буде приблизно 30 тис. населення,
тут  потужний промисловий потенціал, є
перспективи розвитку, власне – дуже близько до м. Луцька. А в Доросинях? Не
готовий сказати, як там буде розвиватися ситуація надалі. Можливо, років через
три ця ОТГ сама звернеться з пропозицією, щоб долучитися до Рожищенської?

–
Не виключено. В Любешівському районі, наприклад, крім однієї сільради фактично
всі інші входять в одну велику громаду з центром у райцентрі.

– Як бачимо, тут на перший план виходить географічна
складова. Я розумію, чому так успішно почуваються кілька ОТГ біля м. Луцька,
які зберегли свій автономний статус. Вони беруть від обласного центру по
максимуму, а віддають по мінімуму. Та ще й часом спекулюють на таких «больових
точках», як, наприклад, міське сміттєзвалище… Подивився б я на них, якби вони
були не біля Луцька, а на місці тих самих Доросинь!

–
Сергію Івановичу, як складається взаємодія з головою облдержадміністрації Юрієм
Погуляйком, із профільними заступниками, з іншими структурними підрозділами
виконавчої влади області?

– Буквально напередодні нашої зустрічі я брав участь
у нараді, яку проводив Юрій Михайлович. Жодного популізму, командна робота,
позитивна реакція на ініціативи з районів. Це добре, бо сидьма сидячи в м.
Рожище, я не зможу вирішити ніяких важливих справ, якщо активно не
співпрацювати з обласним керівництвом. І коли ти виступаєш із картами, цифрами,
схемами, діаграмами, коли переконуєш у необхідності вирішення конкретної
проблеми, то тебе чують і, найголовніше, беруть ці ініціативи в роботу.

–
Дякую за відвертість, успіхів!

– Дякую «Волинській газеті» за нагоду донести до
жителів району важливі для всіх нас питання.

Інтерв’ю
вів

Володимир
ДАНИЛЮК.

На
фото Романа УСТИМЧУКА: Сергій Шкода; адмінспоруда органів влади Рожищенського
р-ну.