8
червня 1996 року, о 9 годині 18 хвилин, після
майже доби безперервної роботи, Верховна
Рада прийняла і ввела в дію Конституцію
України. Цій доленосній події передували
6 років наполегливої і важкої праці,
консультацій, криз і домовленостей.
Новітній
конституційний процес розпочався одразу
ж після прийняття 16 липня 1990 року
Верховною Радою УРСР «Декларації про
державний суверенітет України» – вже у
жовтні була створена Конституційна
комісія. Після розпаду СРСР і набуття
Україною незалежності у 1991 році стало
зрозуміло, що розбудова правової системи
в незалежній державі повинна здійснюватися
на власній основі – оглядатися ні на
кого. Між 1991-1996 років комісіями, окремо
створеними Верховною Радою та президентом,
було складено декілька проектів Основного Закону.
Вони тривалий час обговорювалися,
доповнювалися і доопрацьовувалися.
Найгостріші протиріччя викликали
питання розподілу влади і власності,
державна символіка, статус російської
мови і статус Республіки Крим. Ліві сили
схилялися в бік применшення ролі
президентської влади, приватновласницьких
відносин, за надання однакового статусу
українській та російській мовам і
збереження автономного статусу Криму.
Праві, в яких об’єдналися представники
«партії влади», підприємницькі кола та
депутати національної культурно-мовної
орієнтації, виступали за сильну
президентську вертикаль, гарантування
всієї повноти приватновласницьких
прав, панування української мови та
ліквідацію автономії Криму. Тим часом
в країні діяла Конституція УРСР 1978 року
з деякими змінами.
У
ніч на 28 червня 1996 року Верховна Рада
України прийняла і ввела в дію Конституцію
України. Документ отримав підтримку
двох третин депутатського корпусу (315
народних депутатів). У ньому визначалася
сильна президентська влада, гарантувалися
права приватної власності, затверджувалися
нова державна символіка, статус
української мови як єдиної державної,
Крим визнавався автономною республікою
а складі України. А загалом, за тоненькою
брошурою, якою Конституція України –
сторіччя народної законотворчості. Тут
можна згадати і «Руську правду» доби
Київської Русі, і козацькі та гетьманські
конституції, включно з Конституцією
Пилипа Орлика – однією з найперших на
європейських теренах, і Конституцію
Української Держави 1918 року.
Від
початку прийняття, нинішній Основний
Закон України змінювався кілька разів.
Прикметно, що в Конституції України
1996 року передбачена досить жорстка
процедура внесення до неї змін та
доповнень. Для схвалення відповідних
змін до різних її розділів вимагається
від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного
складу Верховної Ради України. Якщо ж
зміни скасовують чи обмежують права й
свободи людини і громадянина або
спрямовані на ліквідацію незалежності
чи загрожують територіальній цілісності
держави, то Конституція України, згідно
зі статтею 157 і взагалі не може бути
змінена.
Наш
кор.