Юний молодший лейтенант, чиє родове коріння з Любомльщини,
колишній журналіст Тарас Матвіїв поліг у бою на Луганщині, намагаючись
врятувати поранених побратимів. Посмертно командування 24 Окремої механізованої
бригади імені Данила Галицького представило офіцера та звання Героя України…
Це сталося 10 липня приблизно о 20 год. вечора.
«Позицію, якою командував молодший лейтенант Матвіїв
Тарас Тарасович, в районі с. Троїцьке, Попаснянського р-ну, атакували окупанти.
Били зі 120 мм мінометів. Одна з мін потрапила в бліндаж, де було двоє вояків.
Бліндаж загорівся і частково обвалився. Тарас першим кинувся на допомогу
побратимам – витягнув двох своїх бійців назовні і відніс в безпечне місце. В
цей час ще одна міна впала на позицію і осколками смертельно поранила Тараса
Матвіїва», – так сповістила про трагічний випадок прес-служба 24 ОМБр.
В штабі «Королівської бригади» повідомили деталі про
свого офіцера:
«Матвіїв Тарас Тарасович народився 18 лютого 1989 р.
на Волині, після закінчення середньої школи у 2006 р. вступив на навчання до
Львівського національного університету імені І. Франка, який закінчив у 2011 р.,
здобувши фах журналіста. Працював на телеканалах Києва та мас-медіа Львівщини.
Коли почався Майдан, зрозумів що однієї журналістики йому замало. У 2013-2014 рр.
був учасником Революції Гідності. Згодом, разом з групою активістів, розшукував
безвісті зниклих майданівців. З початком російської агресії допомагав війську.
Наприкінці 2014-го усвідомив, що йому замало лише волонтерської діяльності,
збору коштів і ресурсів. Поставив собі за мету потрапити у Збройні сили або ж
до лав добровольців. Навесні 2015 р. вступив до лав окремої добровольчої
частини «Карпатська Січ» і обороняв наші позиції в Пісках, Водяному, Опитному,
Первомайському. Пізніше був обраний депутатом Жидачівської районної ради на
Львівщині, але його все одно тягнуло на фронт – Тарас не міг пробачити ворогу
за загиблих товаришів. З вересня 2018 р. вступив на курси лідерства Академії
сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, щоб стати офіцером Збройних сил
України. В 2019 р. направлений для подальшого проходження військової служби до
24 ОМБр імені Короля Данила.
Волонтер і доброволець, депутат і громадський діяч,
журналіст і майданівець, активний і небайдужий громадянин нашої країни та
справжній офіцер – це все про нашого Тараса, який назавжди залишиться в нашій
пам`яті.
У квітні цього року, немов заповіт на своїй сторінці
у соціальній мережі фейсбук, Тарас написав:
«Прошу. Не віддавайте свої свободу і права через паніку та страх. Потім їх
доведеться повертати кров’ю»
А про свій військовий вибір Тарас говорив:
«В мене не стоїть ціль дорости до генерала. В мене ціль на своєму рівні, як
командира взводу, просто працювати якісно, робити максимально все залежне від
мене, виконати свій обов’язок до останку і «віддячити» противнику за всіх
товаришів яких я втратив».
Командуванням частини та побратимами Тараса
ініційовано процедуру подання молодшого лейтенанта Матвіїва Тараса Тарасовича
на звання Героя України, яке він заслужив по праву.
Також Тарас вів власний блог. Подумки побути з ним
поряд Ви завжди можете за посиланням:
https://www.lmn.in.ua/blogs/taras-matviyiv/…».
«Колись у ньюзрум телеканалу «ТVI» на Гайдара, 50 (у
м. Києві, – авт.) зайшов хлопець – скромний і тихий. Він сидів за столом поруч
зі мною. Це був Тарас Матвіїв. Потім телеканалу не стало, але скоро ми з ним
зустрілися на Майдані. Потім Тарас став добровольцем і волонтерив, я його ще
кілька разів зустрічав на акціях на Майдані. Потім Тарас підписав контракт з
ЗСУ. Вчора Тарас Загинув…», – так повідомив про смерть молодого офіцера
ветеран АТОЛ/ООС, кореспондент «Радіо Свобода» в Україні Володимир Рунець.
Убитий російськими окупантами на українському
Донбасі Тарас Матвіїв – син уродженки с. В’язівне Любешівського р-ну Волині
Валентини Матвіїв. Тому й на Волині – невимовна розпука через втрату Героя.
Райгазета «Нове життя» однією з перших відреагувала
на трагічну звістку з Донбасу.
«Наша гордість. Один з найкращих синів України.
Активіст, волонтер, ефективний депутат, воїн. Слова Тараса, які закарбуються
надовго:
«Доки дихаю, сподіваюсь! Я довго мовчав і слухав.
Доки стало нестерпно мовчати. Пишу, бо маю обов’язок. Перед совістю і людьми,
яких поважаю. Останні 5 років я не знаю спокою. Зачинаючи від Майдану,
транзитом через волонтерський і добровольчий рух, участь в самоврядуванні і аж
до теперішньої служби в ЗСУ. Я свідомо обрав шлях постійних потрясінь і
викликів відкинувши попередній спосіб життя, медійну кар‘єру і навіть давні
мрії. …Я похитнувся, але не впав. Все ще в запилюжених берцях і при справі. До
останнього сподіваюсь, що українці не розміняють свободу на срібняки і не
побояться відповідальності за свої вчинки. Dum spiro spero, товариство!».
Вічна пам’ять», – пригадує слова військовослужбовця
Ірина Моряк, яку цитує портал «Volyn.ua».
«На Східному
фронті. Десь там за сонцем. Наш дім», – писав на своїй сторінці молодший
лейтенант 28 травня.
Світлана КОМА.
На фото прес-служби 25 ОМБР: таким був Тарас
Матвіїв.