Захисні маски пошили засуджені Цуманського виправного закладу
«Волинська газета» підтримала клопотання
Цуманської ОТГ про необхідність збереження специфічної установи, яка є і платником
податків, і дає роботу людям. Наразі журналісти відвідали виправний заклад,
зустрілися з начальником Цуманської державної колонії підполковником Миколою
Пелехом.
Розмова зайшла про співпрацю ОТГ і виправного закладу,
режимні обмеження та умови утримування засуджених.
– Миколо
Володимировичу, кожного разу, як буваємо у Цумані, не забуваємо поцікавитися у
керівництва ОТГ, чи все гаразд у вашій установі. І кожного разу, коли їдемо до
Вас на розмову, голова Анатолій Дорошук просить: «Подякуйте начальнику за його
державницьку позицію та активність у житті нашої громади». Цього ж разу просив
подякувати за протиковідні маски, які ваші підопічні пошили для громади.
– Було таке… Проблема з пандемією достатньо велика. Вона
світового масштабу. Торкнулася також і нашого селища. На державному рівні було заплановано ряд заходів. Було звернення
селищного голови безпосередньо до мене, чи є можливість допомогти хоч якось на
перших порах, щоб попередити цю недугу. Можливості, хоч і невеликі, у нас є. Маємо
стареньке обладнання. Були певні запаси матеріалу, щось докупили. Кошти
виділила наша селищна рада. І змогли пошити захисні маски в ті перші дні, коли
у них була найбільша необхідність. Зробили це доволі швидко, і в короткий
термін перша партія пішла в хід.
– Це дуже
гуманний вчинок, адже на перших порах почалися паніка та ажіотаж, виник великий
дефіцит захисних масок. То скільки їх пошили ваші підопічні?
– На той час масок в аптеці взагалі не було, –
долучається до розмови заступник голови Цуманської ОТГ Павло Арендарчук. – ТОВ
«Товфоран», що зараз будує багатоквартирний будинок, надав нам певні запаси марлі
і гумок, щоб було чим закріпити маску за вуха. У нас були якісь запаси, щось надали
спонсори, і ми звернулися за допомогою до виправної колонії. Нам в найкоротші
терміни потрібно було забезпечити захистом бодай би наші ФАПи, бо не було
жодної маски! Першу партію, як зараз пам’ятаю, через день-два після оголошення
карантину нам привіз помічник начальника. 18 березня ми до них звернулися, а
вже зранку 20-го Сергій привіз нам 150 захисних масок, а до кінця дня – ще 300.
За кілька днів із того спонсорського матеріалу нам пошили 2000 масок.
– Ми військові, то ж довго не роздумували, одразу
включилися у роботу, – каже на те підполковник. – Надійшло завдання і нам потрібно
було в короткі термін його виконати.
– Ці маски навіть дійшли до редакції «Волинської газети»,
– пригадує заступник редактора Віктор Райов. – Їх передала нам новопризначена
голова Ківерцівської райдержадміністрації Алла Гонтар. Досить професійно
зроблені, мали багато шарів.
– Так, там було вісім шарів, – мовить начальник виправної
установи. – При безпосередній участі місцевої влади та лікарів ми вивчили, які
вимоги пред’являються до масок, і всі їх виконали.
– Миколо
Володимировичу, вам же також довелося користуватися цими масками?
– Так. Ми забезпечили ними повністю і всіх засуджених, і
своїх працівників. Звісно, згідно з нашими нормативними документами, у нас був
їх запас. Це передбачено на випадок певних обставин. Ми їх використали, а
відтак пошили і для власних потреб – для співробітників, і засуджених.
– Завжди на
контролі в ОТГ питання діяльності вашої установи. Щоб була вода, продукти
харчування, потрібні фахівці. Наскільки суттєва ця підтримка з боку ОТГ?
– Для нас вона дуже важлива. У нас є ряд вимог і вказівок
по нашій лінії, то ж ми часто звертаємося безпосередньо до селищного голови про
вирішення якогось питання і завжди знаходимо розуміння і підтримку з його боку.
Минулого року, зокрема, нам знадобилося екіпірування для групи швидкого
реагування. Це питання було обговорено на сесії і нам виділили 25 тис. грн.
Завдяки цьому група швидкого реагування має можливість проходити тренування і в
нас, і на виїзді, відпрацьовуючи безпекові заходи взаємодії з іншими
підрозділами. Якось виникли проблеми з водою. Наше звернення знайшло підтримку
і завдяки спільним зусиллям керівництва ОТГ, громади, населення ми ліквідували
загрозу руйнування водопровідної башти, на сьогодні вона діє. Тобто, є і взаємодія,
і розуміння. Якщо виникає якась проблема, збираємося, вирішуємо, знаходимо
оптимальне рішення, яке влаштовує всіх.
– Як
керівник виправної установи, Ви маєте непрості обов’язки. Чи вдається Вам
знаходити час для вирішення питань місцевої громади?
– Микола Володимирович – ще й депутат селищної ради, –
знову долучається до розмови Павло Віталійович. – Ініціативний і дуже активний.
– Стараюся не пропускати жодного засідання чи сесії, –
каже на те Микола Володимирович. – Якщо десь маю від’їхати у відрядження чи по
службових справах, намагаюся зателефонувати і попередити про свою відсутність. Маю
золотий вік. Мені майже 50 років. Є і сили, і бажання, і можливість брати
участь у громадському житті, вирішувати різні питання, щоб вони йшли на користь
людям, селищу, громаді і відповідно державі.
– Спільними
зусиллями вдалося відстояти ваш колектив. Чи є у владній вертикалі ясність щодо
функціонування вашої установи?
– Ми живемо у період реформ. Зрозуміло, що в державі
відбуваються якісь процеси, проходить оптимізація не тільки в нашій сфері, але й
інших установ. На сьогодні завдяки
підтримці колективу і селищного голови Анатолія Дорошука вдалося зберегти
колонію, тому що виконали ряд моментів і по розбудові установи, виконуємо і
вказівки, які нам дають західне міжрегіональне управління, яке знаходиться у
Львові, і безпосередньо Міністерство юстиції. Ми намагаємось іти в ногу з часом,
виконувати вказівки, доручення, які спрямовані, перш за все, на вдосконалення
умов відбування покарання засуджених та роботи персоналу. Все спрямовується на
те, щоб колонія функціонувала, щоб люди були забезпечені роботою у межах розміщення
нашої селищної громади. Це корисно усім.
– Як
ставиться до функціонування виправної колонії місцеве населення? Нема нарікань?
– Немає. Всі з розумінням відносяться до функціонування
нашої установи. Є певна категорія осіб, які вже стали на шлях виправлення,
знаходяться так само поза межами установи, мають своє приміщення, спілкуються з
населенням. Люди – кругом люди, завжди можуть знайти спільну мову, адже, як
кажуть, від тюрми і суми ніхто не застрахований. Ми, щонайперше у своїй роботі,
коли до нас прибувають засуджені, так і орієнтуємо персонал, що це наші люди. Вони
не з космосу, не з якогось там невідомого середовища. Це наші громадяни, які через
різного роду проблеми потрапили сьогодні до нас, тому потрібно створити належні
умови і їм, щоб вони сприяли їх виправленню і поверненню у сім’ю.
– Чи є
підтримка і розуміння з боку місцевого лісового господарства?
– Основна продукція, яку ми випускаємо, пов’язана з
деревиною. Звичайно, все залежить від тих замовлень, які нам надходять. До
карантину, як для нашої установи, вони були досить таки високими. Щоб виконати
такі обсяги робіт, звісно, потрібно багато сировини. То ж ми звертаємося
безпосередньо у Цуманський лісгосп і нам дають потрібні обсяги деревини, з якої
ми виробляємо продукцію. Бува, її не вистачає, але співпраця є. Також у цьому
напрямку співпрацюємо з ДП «Ківерцівське ЛГ», також лісгоспами Рівненщини. Ми
вдячні лісівникам за цю підтримку і розуміння.
– Чи
дозволяєте рідним у цей карантинний період відвідування засуджених?
– На жаль, на цей час призупинили і довготривалі, і
короткотривалі відвідування. Цей сегмент дуже важливий для перевиховання
засуджених. Якщо людина, потрапивши сюди, підтримує соціальні зв’язки з
близькими і рідними, це стимулює її повернення додому. Розуміємо ситуацію з
хворобою у державі, проводимо роз’яснювальні розмови, у межах розумного надаємо
можливість отримувати передачі. З побаченнями на сьогодні ще складно. Щойно
приїхав з наради. Це питання озвучував виконувач обов’язків голови нашого
департаменту, зараз проводяться консультації з Міністерством охорони здоров’я. Воно
рекомендує від побачень утриматись.
– Чи були у
вас випадки захворювань?
– Наші працівники контактують зі світом, тому такі
випадки у нас були. У трьох наших працівників тести були позитивними, але ми
своєчасно відреагували на це.
Намагаємось надавати і відпустки, і лікарняні. Ми не допускаємо, щоб ця пошесть
зайшла всередину. Дякувати Богу, з березня, – при цьому Микола Володимирович за
звичаєм стукає пальцем об дерев’яний стіл, – у нас було одне захворювання з
легкими симптомами. День-два відлежався чоловік. Проводиться обробіток дезенфікуючими
засобами, усі, хто спілкується з засудженими, забезпечені масками і рукавичками.
Ідуть обмеження режимних заходів, щоб люди менше заходили у режимне відділення
і контактували із засудженими.
– Який
мікроклімат між адміністрацією і тими, хто відбуває покарання?
– Кожного дня мій робочий день починається з «зони». О 8
годині всі засуджені, у нас їх невелика кількість і, я вважаю, це нашою
перевагою, кожен може безперешкодно звернутися з будь-яким проханням і в межах
чинного законодавства ми можемо вирішити будь-які питання. Є звернення і в
пенсійний фонд і особистого характеру, ми надаємо роз’яснення. Звичайно,
виникають і робочі питання, бо не всі з тих, хто утримуються в нашій установі
гладкі і пухнасті. Є й такі, що злісно
не бажають виконувати режимні вимоги, протидіють, але це робочі питання. Але ми
себе позиціонуємо, що є Закон, режим, і ми мусимо їх дотримуватися. Не ми
придумуємо якісь режимні вимоги, це передбачено чинним законодавством. Всі
питання вирішуємо, все роз’яснюємо, і
дякувати Богу, до якихось складних ситуацій за період мого перебування на посаді,
не було. Були робочі моменти, як і скрізь.
– Скільки ви
вже на цій посаді?
– Чотири роки.
– Який у вас
контингент? За що відбувають покарання засуджені у вашій колонії? Чи є ті, що
вчинили важкі злочини?
– Є різні. Є такі, що відбувають покарання за вбивство,
зґвалтування, грабіж, розбій. Чоловіки
засуджені за вперше здійснені складні злочини на терміни 12 і 13 років, є до 15-ти.
– Чи є
служба психологів?
– Так, у нашому штатному розписі передбачена посада
психолога, який працює із складними засудженими, які подекуди проявляють
суїцидальні прояви, які без сім’ї, рідних, обмежені в контактах. Десь відбиток
наклав скоєний злочин. У нас кожен працівник – психолог. Якщо підходить
засуджений, спілкуєшся вивчаєш питання, на поведінку звертаєш увагу. Це все
приходить з досвідом і роками.
– Є такі
випадки, що хтось відбув свій строк і продовжує з вами спілкуватися?
– Так, такі засуджені є. Один із них звільнився ще у 2012
році, але досі телефонує, вітає зі святами. Був у відряджені в Києві,
зустрілися, поспілкувалися. Це Олег Б. Коли будували церкву, а він родом із
Закарпаття, цей чоловік робив іконостас, престол, віднісся сумлінно до цього
завдання, тодішній голова Державного департаменту України з питань виконання
покарань Василь Кошинець, щоб заохотити ув’язненого, прийняв рішення про умовно
дострокове звільнення засудженого. Що ж до історії нашого спілкування, то склалося
так, що як тільки Олег Б. прибув до нас, він одразу потрапив у моє поле зору і
ми спілкувалися, бо я ще працював на різних посадах. Коли мене призначили начальником, він привітав
мене з цією подією. Кожного року вітає зі святами. Ділиться, як у нього складається
життя, розповідає про якісь свої знакові події. Тобто, є й такі історії.
– Дякуємо за
відверту розмову. Бажаємо щоб все у вашій установі було нормально, усі були
здорові. Дякуємо за службу.
– І вам спасибі.
Володимир
ПРИХОДЬКО.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора
РАЙОВА.