Олена
Харитонюк про “Янголів з блакитними очима” та “стерню сонячних промінців”
Олена
Харитонюк – поетка особливої долі і надзвичаной потужного таланту. Автор книг «Янголи
з блакитними очима» та «На стерні сонячних променів». Живе у смт Цумань, працює
у місцевій ЗОШ. Народилась в 1979 р. в смт
Цумань Ківерцівського р-ну. Олена – інвалід з дитинства. Завдяки великим
зусиллям і силі волі стала на ноги. Вона
кругла сирота. У 1980 р. трагічно загинув її батько, а в 2005 р. померла мама.
Вірші пише зі школи. Її поетичний талан розгледіла
журналіст Мирослава Манелюк, завдяки якій поетичні добірки юної поетеси
з’явились друком у тижневику «Віче», газетах «Гроно», «Бриз», «Вісник»,
«Волинь», «Луцький замок» та альманасі
«Світязь». Поетичні твори Олени Харитонюк друкувалися і у «Волинській газеті». Олена
брала участь у III Волинському мистецькому конкурсі «Натхнення», де зайняла
друге місце. Отримала подяку від
Міжнародного конкурсу-фестивалю «Чарівна свічка» (м. Київ) за текст пісні
«Дарую Вам мелодію дощу», який був надрукований
у щорічному виданні волинського земляцтва у м. Києві «Волинь моя».
Закінчила Волинський національний університет імені Лесі
Українки (тепер СНУ імені Лесі Українки). Член НСПУ. Подаємо декілька її
поезій.
Не плач
Послухай,дівчинко,не
плач,
бо
буде гірше…
Така
вже доля в тебе,бач’:
нести
ці вірші.
Нести,
як світлий оберіг,
від
всіх зурочень.
У
серці тихо тане сніг
і
щастя хоче
усе,що
вчора не збулось…
З
тремкої чаші
Ох,як
же солодко пилось
кохання
наше!
Як
смакували нам колись
ті
поцілунки…
Слова,неначе
мед,
лились,
а
стали трунком.
І
сон щезав,немов
з руки
Метелик
кволий.
І
мрії квітли,мов
зірки,
а
стали болем.
А
ми цей біль,як
океан,
На
двох розділим.
Ніч
посивіє,бо
туман.
Вірш
стане білим.
27.02.20017
***
Знаєш,сьогодні
боліло несказане щось у душі.
Вітер
гойдав на вікні сонні крила фіранок.
Хочу
в дитинство. В те літо…У ті спориші,
Де
подорожник – найперший мій лікар
від
ранок…
В
затишний дім,де
бабуня пече пироги,
Де
кожна річ заховала якусь таємницю.
Душу
вкривають печальні торішні сніги.
Хочу
в дитинство. Воно мені сниться і сниться.
До ранку
Чому
ти відходиш,як
літо…
У осінь.У
зиму…
Береш
із собою
ніким
не прочитані вірші?
І
привиди ночі,
неначе
сновиди,незримо
гортають
сторінки
давно
пожовтілоїтиші.
Чому
не питаєш:
чи
гірко болить менівтома,
чи
тиснуть печалі,
чи
ранятьпусті
обіцянки?
У
цьому рівнянні
я –
простоодна
з невідомих,
що
буде чекати
і
питиме каву.
До
ранку.
***
Не
кайся,Каю.
Я не твоя Герда.
У
серці крига скресне навесні.
Усі
сліди пісками часу стерто.
Усі
проспівано пісні.
Не
думай,Каю,що
нам скажуть люди,
Чи
кинуть грудку осуду в лице.
Усе
мина…Минулого не буде.
Минуле
– для майбутнього сильце.
Не
бійся,Каю,скоро
прийде ранок
І
горда ніч впаде йому до ніг.
Торішній
спогад ятрить серця рани.
І
тане сніг…
Спогади
Рибки
побляклих спогадів
Годуються
з твоїх рук.
Мерзнеш
від штучних поглядів
І
надто боїшся розлук.
Слухаєш
звуки вітру
І
музику власного тіла.
Душу
на біло витри…
А
як ти хотіла?
Читаєш
романи про літо.
Малюєш
пейзажі з квітами.
Живеш
у країні Мрії…
В
ній досі маленькі діти ми.
Любов
Вона
любила
ходити
по битому склі…
Висіти
головою донизу.
Пройтися
по краю карнизу.
Лишати
чай на столі.
І –
каву в горнятку з квітами.
Малювати
небо.
В
блокнотах.
У
мріях.
Увіршах.
Слухати
тишу.
Цінувала
його обійми
і
чекала любові,
як
повені…
Носила
потерті джинси
і
свіжі ідеї…
Любила
модерні будівлі.
Дощі.Орхідеї.
Олена
ХАРИТОНЮК.
На фото Сергія Цюриця: Олена Харитонюк біля пам’ятника Лесі Українці у родовому гнізді Косачів.