Україні – парламентсько-президентська форма республіки, але основоположних прав
і свобод органів місцевого самоврядування ніхто не скасовував.
Отже, якщо не станеться нічого непередбачуваного, 25
жовтня відбудуться всенародні вибори місцевої влади. Знову не обійдеться без
новацій: у більші за 10 тис. населення громади голів і депутатів обиратимуть
без обов’язкової участі партій, а от в більші ОТГ, райрад і облрад без цього аж
ніяк не обійтися. І ось тут, попри видиму посмішку демократичності
європейського процесу, проступає химера українських реалій.
Чому?
Класична партійна організація громадсько-політичного
життя в державах ЄС, Канаді, США, Швейцарії та інших демократичних країн
передбачає, що зареєстрована у встановленому порядку партія бере на себе повну
відповідальність за своїх представників в органах влади (якщо їх, звичайно,
туди оберуть). Відтак, певні керівник політичних структур на рівні сіл,
районів, областей і, звичайно, загальнодержавного рівня, не лише організовують
підбір кандидатів та допомагають їм заручитися підтримкою виборців, але й у
подальшому координують роботу голів і депутатів.
Якщо хтось займається махновщиною, то ті, хто
висунув кандидатів, можуть достроково їх позбавити повноважень. І ця норма вже
виписана в оновленому українському законодавстві про статус обранців місцевих
рад та їхніх голів. Звичайно, це дещо звужує ініціативу власників мандатів,
робить їх залежними від партійних структур, але унеможливлює біганину «народних
обранців» із фракції у фракцію. І це, за великим рахунком, добре, ніж погано.
Та українські реалії і в цьому, здавалося б, цілком
прозорому процесі женуть каламутну хвилю.
Звернімо увагу на самовпевнених осіб, які нині по Волині в певних
випадках взяли на себе роль «координаторів» виборчого процесу. На жаль, в
багатьох містах та районах до керівного смичка «першої скрипки» прилаштувалися
владні діячі, які формально мають дуже віддалений стосунок до партійної
вертикалі. Звичайно, будь-який народний депутат із будь-якої фракції може
рекомендувати виборцям свого округу, кого їм краще підтримати на майбутніх
виборах. Але без статусу керівника партійного осередку безпосередньо займатися
формуванням списків кандидатів та заявляти про делегування персонажів на посади
голів – це як мінімум ігнорування чинного законодавства про самостійний статус
органів місцевого самоврядування.
Я вже не кажу про репутацію окремих із цих
«активістів», які за часом тривалу, а інколи дуже коротку історію свого
перебування в парламенті встигли поміняти не одну партію, не дві і не три:
набагато більше. Якої відповідальності можна очікувати від їхніх протеже, якщо
самі ініціатори змінювали партквитки зі швидкістю дамських рукавичок? І невже
їм у Верховній Раді України немає більше чим займатися, крім як забезпечувати
на рівні якоїсь ОТГ чи міськради перемогу своєї креатури?
Враховуючи, що й органи державної виконавчої влади
теж не стоятимуть осторонь процесу місцевих виборів, то рядовому виборцеві буде
дуже непросто відділити полову популізму від раціонального зерна
конструктивізму.
Якось так… Не вся влада радам, а вся влада нардепам?
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото автора: зал засідань місцевої влади депутатів федеральної землі Північний
Рейн – Вестфалія, Німеччина.