Бомбити гітлерівців 27 червня 1941 р. лейтенанти Дмітрій Тарасов і Боріс Єрьомін прилетіли аж із Криму, де востаннє піднялися в небо з аеродрому біля м. Саки. Але чи справді ці льотчики повторили подвиг легендарного Ніколая Гастелло, чи смерть під виглядом під час Другої світової війни Москві була потрібна для підняття бойового духу армії, котра відступала?
Меморіальні комплекси, якими б мовчазними не були, здатні розповісти багато цікавого та повчального. Наприклад, у смт Іваничі існує територія, прикрашена старим радянським танком Т-34, біля якого – кілька пам’ятних плит. На одній із них викарбувано російською: «Еремин Б. Д., Тарасов Д. З. Герои Советского Союза».
Що відомо про цих росіян? Чи справді вони направляли охоплені вогнем бомбардувальники на колони гітлерівських танків, жертвуючи власним життям? І яким чином льотчики РККА з’явилися на Волині з далекого Криму?
На летовищі біля м. Саки тоді був 21 авіаполк авіації далекої дії, котрий входив до складу 22 авіадивізії під командуванням полковника Боріса Токарєва (благополучно дожив до завершення війни). Оскільки Москва розробляла секретний план наступу на Третій рейх під кодовою назвою «Гроза», а Берлін точив зуби на чинного союзника під виглядом «Барбаросси», то залишалося тільки питанням часу, хто з них – Адольф Гітлер чи Іосіф Сталін – нападе першим.
Про антипольський пакт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. і про Договір про дружбу та кордони від 28 вересня того ж року ніхто, звичайно, вже не згадував. І тільки для червоної пропаганди дата 17 вересня – день окупації західноукраїнських земель сталінським режимом на основі вже згадуваних таємних угод – використовувалася як «день возз’єднання» з УРСР. Причому, ця кампанія була такою тривалою та успішною, що в свідомості багатьох громадян незалежної України заскорузла і досі…
Нацисти встигли завдати удару раніше, на світанку 22 червня 1941 р. Оскільки більшість прифронтових аеродромів РККА в Західній Україні, Західній Білорусі та країнах Балтії знаходилися разом з літаками біля лінії тодішнього кордону між СССР і Третім рейхом, то німці знищили їх ще в перші дні війни. І в Москви не залишалося іншого виходу, ніж кидати застарілі ДБ-3 на бомбардування ворожих об’єктів за багато сотень чи навіть тисяч кілометрів. Одні з Криму літали бомбити Румунію, а декілька ланок кинули на Західну Україну.
Спочатку про лейтенанта Боріса Єрьоміна, на честь якого названі вулиці в смт Іваничі та м. Ростові Ярославської обл. РФ.
Як свідчать архівні дані, 27 червня 1941 р. Боріс Єрьомін на чолі екіпажу бомбардувальника ДБ-3 зі складу 21 авіаполку далекого бомбардування 22 авіадивізії з кримського аеродрому біля м. Саки вилетів для знищення гітлерівської механізованої колони, котра рухалася дорогою Люблін-Львів. Раніше цей льотчик ніби як уже здійснював бойові польоти в складі екіпажу Дмітрія Тарасова. Біля м. Сокаль під час повторного заходу на ціль літак підбили винищувачі Люфтваффе, однак Боріс Єрьомін і повітряний стрілець Ковальський зуміли скерувати палаючу крилату машину на ворога, а самі –вистрибнути з парашутами та успішно приземлитися. Відстрілюючись до останнього патрона та знищивши кілька піхотинців, потрапили в полон. Легенда не згадує про останню кулю для себе, хоча в той час кожен, хто потрапляв у полон, ставав ворогом народу і зрадником Батьківщини…
Вважається, що обидва «сталінських соколи» конвоювалися в табір для військовополонених у м. Холм, але дорогою Боріса Єрьоміна розстріляли, а місцеві жителі поховали льотчика в братській могилі смт Іваничі. Указом Президії Вєрховного Совєта СССР від 20 червня 1942 р. Боріс Дмітрієвіч посмертно отримав статус Героя СССР. Доля повітряного стрільця – невідома. В усякому випадку, інформації про його нагородження немає.
Але цього ж дня 20 червня 1942 р., коли РККА відступала по всіх ділянках німецько-радянського фронту, було підписано ще один указ про присвоєння звання Героя СССР. Цього разу йшлося про ще одного командира екіпажу цього ж 21 авіаполку, лейтенанта Дмітрія Тарасова, уродженця с. Большой Кушум Балаковського р-ну Саратовської обл. РФ. Щоправда, обставини його геройської смерті змальовуються дещо інакше:
«27 червня 1941 р. полк Дмітрія Тарасова отримав завдання зупинити колону німецьких танків. Бомбардувальники атакували її та примусили призупинитися. Під час другого заходу на ціль бомбардувальник був атакований ворожими винищувачами. Літак загорівся, і всі спроби погасити полум’я в повітрі виявилися безуспішними. Тоді Дмітрій Тарасов вирішив іти на таран німецької колони. Бомбардувальник, який вибухнув внаслідок падіння, знищив декілька танків та автомобілів противника. Дмітрій Тарасов загинув».
Зрозуміло, що внаслідок потужного вибуху решток екіпажу знайти ніхто не міг. Тому й пам’ятна плита на іваничівському меморіалі – символічна. Показово також, що навіть у повоєнні роки, коли було чимало свідків боїв літа 1941 р., у відкритій пресі не наводилися спогади іваничівців, які могли бачити останній політ бомбардувальника Дмітрія Тарасова…
Цікаво також звернути увагу на військовий аеродром біля м. Саки, окупований Росією разом із іншими об’єктами в українському Криму. Про події днів, що давно минули, нагадує навіть споруда штабу, яку збудували ще в 1937 р. Вона бачила і офіцерів РККА, і командирів Люфтваффе (з осені 1941 р. до літа 1944 р. аеродром використовувався для потреб 4 підрозділів із літаками Хейнкель-111, Мессершмідт-109 та Юнкерс-87), й авіаторів Радянської армії, а до весни 2014 р. – українських військових льотчиків. Нині російські окупанти там розквартирували 43 Морський штурмовий авіаполк ЗС РФ, на озброєнні в якого літаки Су-24М.
Саме на цьому аеродромі в лютому 1945 р. приземлялися, а після проведення Кримської конференції глав держав США (Франклін Рузвельт), Великої Британії (Уїнстон Черчілль) та СССР (Іосіф Сталін) поверталися додому закордонні гості…
Історія не терпить умовностей. Що було б, якби було інакше, ніж сталося? Тому є так, як було. «Вічна дружба» піж тоталітарними режимами Третього рейху і СССР, яка почалася спільним наступом на Польщу 1 і 17 вересня 1939 р., рухнула вдосвіта 22 червня 1941 р. У війні світового масштабу союзники швидко перетворювалися на ворогів, тому Іосіф Сталін після фіаско в стосунках із Адольфом Гітлером уже входив до коаліції з Великою Британією і США. Разом у 1945 р. вони й завершили поділ планети на сфери впливу, внаслідок чого Україна цілковито, аж до 24 серпня 1991 р., потрапила під чобіт Москви.
І навіть зараз, коли повоєнні кордони вважаються непорушними, агресивний Кремль відчахнув від нашої держави Крим, звідки 27 червня 1941 р. здійснили останній політ Боріс Єрьомін і Дмітрій Тарасов і де зараз базується крилата смерть країни-окупанта, здатна будь-якої миті піднятися в повітря і націлити свої ікла на Україну.
До речі, обидва герої також брали участь у «визвольному поході» РККА в Західну Україну в 1939 р., а також в невдалій агресії СССР проти Фінляндії в 1940-ому…
Роман УСТИМЧУК
На фото автора і з архіву: літак ДБ-3 в музеї; кримський аеродром біля м. Саки, де в 1945 р. побували лідери держав Антигітлерівської коаліції; меморіальна плита на честь героїв смт Іваничі; Боріс Єрьомін; Дмітрій Тарасов.