Організатор студентських практик
Андрій Рибчинський – завідувач навчально-виробничою
практикою Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька. Саме він координує цю важливу роботу з працівниками
державних лісопідприємств та Національних природних парків, а декілька років
тому домігся ще й закордонних практик для своїх студентів. З цього і розпочали
нашу розмову.
– Андрію
Анатолійовичу, чи не став карантин на заваді проходженню практик?
– Звичайно, карантин вплинув на наші плани. Трапилося
так, що в літній період студенти практику не проходили, її перенесли на
вересень. А ось за кордон вдалося відправити 20 студентів.
– Хто ті
щасливці?
– Двадцять четвертокурсників, що навчаються за
спеціальністю «лісове господарство». Серед них – шестеро дівчат. На жаль, для таких практик є обмеження по віку. Туди
можуть їхати тільки студенти, яким вже виповнилося 18.
– Де вони
були?
– Літаком дісталися м. Бремен. Спершу на всіх чекав
двотижневий карантин, відповідні тести. Жили в чотиримісних боксах по двоє.
Відтак, приступили до практики.
– У чому
вона полягала?
– Освоєння передових технологій, оволодіння досвідом
роботи у галузі лісового господарства у
Єврозоні. Зокрема, в Німеччині. Там є як державні ліси, так приватні. Їх
багато. Історично склалося, що німецькі барони мали ці ліси. Німці й досі бережливо
ставляться до цих володінь. Там ніякого головного користування нема, проводяться
тільки відновлювальні заходи – боротьба з лісовими шкідниками, попередження
пожеж. У державних лісах господарського значення можуть проводитися роботи
вздовж доріг: щось покосити, зібрати насіння, пополоти в лісових розсадниках
культури.
– При цьому
є можливість порівняти ведення лісогосподарства у них, і в нас. Подивитися
породний склад, густоту насаджень, підрости…
– Мета цих практик за кордоном – оволодіння досвідом,
думаю, у них він передовіший. Щоправда, у приватників може бути краща техніка і
обладнання, але ведення лісового господарства призупинилося, бо в них ліс росте
і вони його тільки відновлюють. Нема головного користування. А в державних
лісах передовий досвід набагато ширший, наші студенти можуть його бачити і згодом після закінчення
навчання, коли підуть працювати у лісогосподарства нашої області, привнесуть
щось краще і на виробництво. Ми ж для того й посилаємо їх туди, щоб вони бачили
передові технології і впроваджували їх у наших умовах.
– Це вже не
перший раз студенти їдуть до Німеччини?
– Вчетверте. Перед тим два роки їздили у Польщу, і ось
тепер два роки – в Німеччину.
– Як вам
вдалося вийти на такий проєкт?
– Свого часу після закінчення лісового технікуму я
вступив на навчання у Львівський лісотехнічний університет, прийняли одразу на
третій курс. У той же час там навчався Сергій Хмара, який поїхав на роботу до
Німеччини і зараз там працює у лісовому господарстві. Я розшукав його через
знайомих. Він і допоміг з цим проєктом.
– Вам не
доводилося там бувати?
– Ще ні, але запрошення маю. Минулого року зі студентами
їздив наш викладач Сергій Приступа. Розповідав, що люди живуть по різному, та
хто працює, старається, той може забезпечити себе і свою сім
– Як склалася доля
студентів-випускників, що були на практиці за кордоном?
– Вони, як правило, продовжують навчання у інших вишах.
– Де проходять
практику студенти коледжу на Волині?
– На базі нашого коледжу, у ДП «Шацьке УДЛГ» та Шацького
національного природного парку.
– Що вони роблять?
– Згідно програми практики студенти повинні пройти весь
спектр робіт у галузі лісового господарства – лісозаготівельні, лісокультурні,
лісозахисні, тобто все, що потребує професія. І відводи потрібно зробити, і
обмір заготовленої лісодеревини, і протипожежні заходи, а ще оглянути лісові
масиви на предмет хвороб і шкідників, визначити ризики ушкоджень… Ми
розподіляємо їх по різних лісництвах і в
кожному лісничий згідно програми практики починає формувати їх роботу на кожен
день.
– Часто зустрічаю
ваших випускників, які вже працюють у державних лісопідприємствах Волинського
ОУЛМГ. Вони досить вправні у роботі, мають гарні знання з основ лісівництва. А
як лісогосподарства ставляться до практикантів, чи є сприяння і розуміння?
– Трапляється по
різному. Якщо говорити про державні лісогосподарства, то вони із задоволенням
беруть наших студентів і на практику, і на роботу. Трохи інша ситуація з Шацьким
національним природним парком, адже там нема такого спектру лісогосподарської
діяльності, як в лісгоспі. Лісгосп більш
направлений на використання лісових ресурсів, їх вирощування, догляд, боротьбу
з шкідниками та хворобами. Ліс потрібно виростити до віку стиглості, тоді
забрати і знову готувати територію для нової посадки. Весь цикл. У парку
головного користування нема. У них є напрямок відновлення лісу, тут, мабуть,
доречні паралелі з Німеччиною. Якщо дерево впало, вони його не забирають. Воно так
і лежить, відновлюється ліс природним шляхом. Частково залежно від умов навіть
проходить зміна головної породи. Тому я переконаний, що студенти повинні бачити
різні напрямки ведення лісового господарства, зокрема, й парківського, де ліс
треба доглянути і щонайперше зберегти від пожеж. Парк займає величезну
територію, має рекреаційну зону, де відпочивальники починають то вогонь палити,
то смітити. У парку дуже багато роботи – і прибрати кругом, і подивитися, і
заготувати насіння, виростити посадматеріал, десь доповнити, відновити. Ніби
галузь і та сама, але ведення
господарства відрізняється.
– За чотири роки
навчання скільки практик мають пройти студенти?
– У нас практика починається з другого курсу. Впродовж
року студенти мають пройти сім навчальних практик. Стільки ж – і на третьому
курсі. У четвертокурсників – п’ять навчальних, одна виробничо-технологічна і
одна виробнича переддипломна вже по
закінченні навчального семестру перед початком державних екзаменів. Практика –
це 50 чи й 60 відсотків усього навчання, тому що теорію можна розказати десять
разів, а набагато зрозуміліше студенту, коли він став і зробив сам. Викладач
показує, що потрібно зробити, а студент виконує самостійно і викладач
перевіряє, наскільки якісно була виконана та чи інша робота. Практика – рушійна
сила. Теорія показує, як воно може бути, а практика спонукає до швидшого
оволодіння цією теорією.
– З цією метою ви
використовуєте й екскурсії на передові лісопідприємства області. Наскільки вони
важливі для навчання? Чи додають студентам досвіду і знань?
– Екскурсії так само наближають до виробничих реалій. Те,
що викладачі-лісозаготівельники вчать теоретично, для прикладу, як проводиться
розпиловка деревини, студенти можуть побачити на власні очі вже на підприємстві.
З чого робляться палети, фанера, обрізні матеріали, як проходить технологічний
процес. Для дітей екскурсія – це не тільки втеча від буденності, а й процес
навчання. Ми їздимо на підприємства, які мають сучасні верстати, закордонні
технології. Насамперед дітей цікавить не тільки це все, а й заробітна плата.
– Які поїздки запам’яталися
найбільше?
– Пізнавальними були поїздки у ДП «Ратнівське ЛМГ» та ДП
«Ківерцівське ЛГ», де побували на лісопереробних підприємствах. Дуже
запам’яталися й екскурсії на два деревообробних підприємства у Ратнівському
районі. Студентам було цікаво. Вони мали можливість не тільки побачити на
власні очі, як там техніка, а й поспостерігати за роботою працівників, змогли з
ними поговорити, розпитати про умови праці і навіть дізнатися, хто яку
зарплатню отримує. Думаю, нам потрібно піднімати престиж нашої професії,
зокрема, і майстра лісу. Як би це було престижно, до нас ішло б навчатися
більше студентів і ми б могли на рівних конкурувати з іншими навчальними
закладами.
– У вас відбувається
чимало різноманітних змагань. Це також елемент практики?
– Кожного року осінню і весною ми проводимо два відкритих
змагання вальників лісу. Наш постійний спонсор, який допомагає у їх проведенні,
– київська фірма «Андреас Штіль». Вони працюють по всій України, приїжджають і
дивляться, як ми готуємо дітей.
Суть в тому, що якщо наш студент використовує пилу Штіль
на практиці, на змаганнях, то коли він прийде на підприємство і в нього буде
вибір пил, то, зрозуміло, що він надасть перевагу тій, з якою вже працював.
Тому вони і зацікавлені у нашій співпраці. Вибираємо кращих студентів, які
вже пройшли практику з робітничої професії, і влаштовуємо ці змагання. Потрібно
на швидкість поміняти цеп у бензопилі, провести точне розкрижування бензопилою
одним різом колоди, що лежить на землі. При цьому пилка не повинна торкнутися
землі. Якщо торкнулася – 0 балів. Якщо ж недопил, відмінусовуються бали. Є змагання
на точне розкрижування, коли один надріз робиться зверху, інший знизу. А ще обрізка
сучків на час. Ще потрібно із-за голови попасти сокирою у кружечок. Малювали
п’ятикопійчане коло, то майже всі попадають, тож зменшуємо.
«Андреас Штіль» завжди привозить досить солідні і грошові
призи, і бонусні картки, комбінізони і захисне обладнання.
– Чи є у вас
спеціалізовані класи із технічним оснащенням?
– Говорили про це
з працівниками «Андреас Штіль», обіцяли допомогти, але у зв’язку з пандемією цей
проєкт поки що не реалізувався.
– Як проходять практику з таксодермії?
– Наші студенти мають можливість вивчити весь
технологічний процес, починаючи від обробки туші до виготовлення опудал. На
жаль, послати студентів-таксидермістів
на практику за цим профілем нікуди, бо таких виробництв нема, фахівців
такого профілю готують тільки у нас.
– Якщо не секрет,
щойно Ви говорили з колегою про щавлеву кислоту. Що будете з нею робити?
– Це захист від бджіл. Ми заснували пасіку коледжу. Використовуємо
щавлеву кислоту для осінньої обробки.
– То Ви ще й
опікуєтесь божими комашками?
– Так, пасікою
опікуюся також я. Ми повинні дітей всебічно розвивати. Хтось може вчитися,
нехай вчиться! Займається спортом, створимо для цього умови. Займається аксидермією
– чудово… Хтось хоче до бджіл – будь
ласка. Для практиків є свій дендропарк і розсадник… Наука всебічна. Людина
повинна бути зайнята, планування на день-два уперед стимулюватиме рух, то ж ми ніколи
стоїмо на місці.
– Разом зі
студентами і ви вчитеся, набуваєте нових знань…
– Думка за пасіку давно була, але завжди розумів, що все
не так просто. Тепер бачу, що знаю, можливо, один відсоток від того, що
досвідчені пасічники. Кожен рік на рік не подібний і ця божа комаха настільки
цікава, що не перестаю нею захоплюватися і дивуватися.
Взагалі то бджільництво наука не точна, кожен може
доглядати бджіл по своєму… Не можу її залишити. За нею потрібно доглядати.
Людина має піклуватися про тих, кого приручила. Якщо взявся, потрібно робити
якнайкраще, і – з душею.
Дякую за цікаве інтерв’ю
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото: Андрій
Рибчинський (другий справа) з колегами-викладачами та студентами коледжу на
підприємстві «Вітаут».