Журналіст
і письменник Василь Простопчук і народився, і помер восени. Саме зараз йому
б виповнилося 68 літ…
Він народився 19 листопада 1952 р. у с. Поповичі на
Ковельщині. Рано став сиротою, тому дідусь, бабуся та інші родичі стали для
нього найближчими людьми… Творча натура, юний Василь Простопчук гарно вчився в
школі, тож зумів вступити на факультет журналістики Київського державного
університету імені Тараса Шевченка. Згодом він жартома підказував українській
владі, як не словом, а ділом треба підживлювати любов людей до своїх вождів: у
рік його вступу в СССР відзначали 100-річчя з дня народження Владіміра Лєніна,
тож із цієї нагоди число першокурсників збільшили з 75 до 100. І серед цієї
сотні опинився сирота з Ковельщини…
Успішно закінчивши навчання, він повернувся на рідну
Волинь, де працював кореспондентом у газеті «Молодий ленінець». Молодого
журналіста швидко запримітили, тож 19 вересня 1979 р. його призначили головним
редактором газети замість Святослава Крещука, який перейшов у «Радянську
Волинь». І з тих пір Василь Васильович упродовж багатьох років працював на чолі
друкованих видань, котрі ставали правонаступниками «молодіжки» – «Молодої
Волині», «Віче»… Це залишається абсолютним рекордом серед головних редакторів
беззмінного перебування на посаді!
Власне, трагічна доля колись однієї з найвпливовіших
газет – «Віче» – і стала «першим дзвіночком» для багатьох інших: в умовах
олігархічного капіталізму незалежним виданням дуже важко втриматися на ринку
преси. Хоча, звичайно, шанси на
порятунок були: якби у скрутну хвилину від Василя Васильовича не відвернулися,
здавалося б, надійні соратники…
Але газета збанкрутувала, а в її приміщенні сидять якісь клерки…
Його знали ще і як Василя Журавського. Таким був літературний
псевдонім Заслуженого журналіста України, члена НСЖУ і НСПУ, кавалера ордена
«За заслуги»… Із ним він, до речі, неодноразово виступав і на сторінках
сатирично-гумористичного видання «Нате», яке Волинська асоціація сатириків
видавала в перші роки Незалежності. А головним редактором був ще один
неперевершений талант – Феодосій Мандзюк, він же ж – Кость Волиняка.
Василь Васильович зумів згуртувати довкола себе
потужний колектив авторів, і вся волинська нечиста на руку публіка з жахом
очікувала кожного свіжого випуску… А ще він творив сам і не заважав
реалізовуватися іншим. І не боявся. Наприклад, у серпні 1991 р. відмовився
друкувати документи ГКЧП.
Звичайно, життя – штука непроста. Тому
ознаменувалося й воно для Василя Простопчука не лише сонцем підкорених вершин,
але й тьмою допущених помилок. Наприклад, публічною несамовитою боротьбою (як
на зараз – безглуздою) з ще одним відомим уродженцем Ковельщини Полікарпом
Шафетою, головним редактором «Радянської Волині»… Чи агітацією в рідному селі проти Віктора
Ющенка в президентських виборів, які закінчилися «Помаранчевою революцією»…
І ось 2 жовтня 2019 р. Василь Журавський після
важкої хвороби відлетів у Вічний вирій. І залишив після себе тільки світлі
спомини. Бо справді ж, устиг створити багато того, що іншим ніколи не буде до
снаги. І раз ми його згадуємо, значить, він не помер.
Володимир
ДАНИЛЮК.
На
фото«Волинські
новини»: таким був Василь Простопчук.