Безперечно, наша розмова з новообраним і старим головою
Торчинської об’єднаної територіальної громади Юрієм Кревським вийшла не тільки
далеко за межі його повноважень, а й території. Вона виявилася досить цікавою
та змістовною. На жаль, газетна площа не завжди в змозі вмістити зміст почутого
журналістами. Для читачів лишаємо найцікавіші фрагменти. Саме їх і виносимо на
широкий загал.
– Юрію
Михайловичу, з чого думаєте починати своє головування?
– Воно ж у мене не нове. Це вже вп’яте люди засвідчують
мені свої симпатії. Безумовно, що час вносить свої корективи в наше життя, яке
не можна порівнювати навіть з минулим п’ятирічним періодом. Ми стали набагато
більшою громадою, ніж вона була раніше. Нині у її складі десять колишніх
сільських рад з двадцятьма двома населеними пунктами. Законодавство, безумовно,
в країні десь змінилося, що стосується децентралізації. Повноваження ми
отримали набагато більші. Це стосується і фінансових ресурсів. У той же час, і
це треба розуміти, набагато більшими стали і видатки громади. Тому не все так
просто.
Ми якраз говоримо з вами напередодні обговорення та
затвердження нового бюджету на рік наступний. Я
вже розумію, що він буде не простий. Швидше всього, він буде нереальний.
Ми розуміємо, що наші сьогоднішні доходи відповідають нашим видаткам.
– Ви
говорите про Державний бюджет чи місцевого співтовариства?
– Про бюджет об’єднаної територіальної громади. Він буде
дуже не простий, оскільки ще раз кажу, що доходи практично рівні видаткам. Маю
на увазі видатки, які підуть на утримання тих установ та організацій, які є на
території нашого об’єднання. Ми усвідомлюємо, що громада так жити не може, вона
має розвиватися. Для цього потрібний відповідний фінансовий ресурс. У принципі
ручаюся за стовідсоткову достовірність, ніби Верховна Рада проголосувала
питання щодо акцизного збору. Його планували забирати в Державний бюджет, але,
по-моєму, лишають. Добре, що це питання, як мені відомо, лобіював і наш депутат
у Верховній Раді пан Рубльов. Годину тому мені повідомили, ніби парламент
держави підтримав цей законопроєкт. Отже, акциз лишається в громадах. Для нас
це майже мільйон гривень, що дещо допоможе нам. Я, знаєте, завжди казав і кажу,
що фінанси для будь-якої громади є одним з найважливіших питань. З одного боку
вони дають можливість оптимізовувати видаткову частину, тобто рахувати кожну
копійку та правильно її використовувати, з іншого боку – наповнювати дохідну
частину. Поки що інших варіантів нема. Але і перший, і другий варіанти завжди
болісні для керівника будь-якого рангу. Громада і люди в цілому не завжди до
того готові. Моя позиція, скажу відверто, полягає в тому, що маємо рухатися за
цими двома напрямками. Перший – наповнювати бюджет. Це далеко не проста
арифметична формула. Вона залежить від свідомості кожного щодо чесної сплати
податків. Будемо ставити ці питання перед громадою. Іншого шляху щодо
подальшого розвитку громади, а відтак і певної території та держави в цілому
бути не може. Тільки в такому разі ми матимемо ресурс, щоб далі розвиватися та
втілювати в життя бажання наших співгромадян.
– Юрію Михайловичу,
якщо не секрет, яким є бюджет вашої громади?
– Ніякого секрету у даному випадку нема. Про це є
відкрита інформація. 24 грудня у нас має відбутися бюджетна сесія. У дохідну
частину маємо закласти сто мільйонів гривень. Це фінанси десяти сільських рад.
Вважаю, що сума в принципі не погана. Але відразу хочу зауважити, що 65
відсотків цих коштів спрямовується на утримання шкіл. Це десь набігає 65 млн.
Сума, як бачите, солідна. Ще понад 20 млн потребують дитячі садочки. Посиленої
уваги з боку керівництва об’єднаної територіальної громади вимагає і
житлово-комунальний сектор, який напряму причетний до кожного жителя
співтовариства. Це чистота та добротність наших доріг, освітлення вулиць,
вивезення побутових відходів. Словом, усе те, з чим ми стикаємося кожен день.
– Слухаючи
Вас, переконуємося, що добре знаєте не тільки проблеми громади, а й кожного
жителя.
– Можна сказати, що так воно і є. Адже я місцевий,
постійно контактую з багатьма людьми, яких добре знаю і поважаю. Думаю, такою ж
монетою вони платять і мені. Це яскраво засвідчили і нинішні вибори, що
відбулися в останню неділю жовтня.
– Юрію
Михайловичу, якщо відверто, то з якими колишніми керівниками сільських рад Вам
комфортніше працювати і що можете сказати про комфортність у тих селах, що не
так давно стали одним цілим організмом?
– У кожному населеному пункті люди відрізняються один від
одного. То звичкою, то характером, то поведінкою. Це аксіома. Нема однакових
людей. Так попрацювала природа, аби нас урізноманітнити. Можливо, тим ми і
цікаві один одному. Але до всіх у мене
ставлення однакове. Не виділяю ні гірших, ні кращих. Ми всі рівні і в однаковій
мірі маємо працювати на нашу державу, її розвиток, а відтак і на загальний
добробут. Він не з’являється сам собою. Це суспільний продукт, який створюється
працею багатьох. Що стосується умов проживання, то вони більш-менш однакові.
Наша мета – робити їх кращими. Я так націлюю депутатський корпус і всю команду,
яка зі мною працює. Маємо покращувати добробут людей і мати скрізь однаковий
рівень. Ми сьогодні говоримо, що стали об’єднаною територіальною громадою
десяти сільських рад. Три роки назад у нас було об’єднання добровільне. Воно
відбулося на основі п’яти сільських рад. Тож наше співтовариство я умовно
поділяю на дві частини: добровільне утворення і те, яке відбулося згідно з
постановою Кабінету міністрів України.
– Та віднині
Ви в однаковій мірі відповідальні за всі, бо це єдине ціле великого і водночас
перспективного співтовариства, що працюватиме під егідою Торчинської селищної
ради.
– Свої ключові завдання добре усвідомлюємо. У першу чергу
маємо подбати про освітлення всіх населених пунктів, зайнятися дорогами, які
пролягають через наші території. Щоправда, вони не тільки комунальні, декотрі
державного значення. На значній їх частині тверде покриття потребує заміни, а
це ж певні незручності для людини. Вона повинна у будь-яку пору року почуватися
комфортно і легко добратися до власної домівки. Це основні напрямки діяльності:
дороги та освітлення. Нам вдалося багато речей зробити. Усі населенні пункти
першого формату об’єднання освітленні повністю. У цьому плані повний порядок.
Якщо говорити про ті села, які щойно доєдналися, то тут ще є над чим працювати.
В одних на сімдесяти відсотках вулиць є світло, в інших – на тридцяти, а деякі
його зовсім не мають. Така сама картина з дорогами. Вони є комунальні, місцеві
та державні. Особливо турбує їх стан у колишній Смолигівський ОТГ. Там на
дорогу державного значення, яка має значну протяжність, потрібно не менше 5-6
млн гривень, аби довести її до нормального стану. Проблеми є і на територіях,
що колись належали до Воютинської та Скірченської (остання знаходилася в
Горохівському р-ні) сільських рад. Там також дороги далеко не в кращому стані.
Особливо, ще раз кажу, які мають обслуговувати облавтодори. Не все гаразд і з
освітленням. Разом з тим ми розуміємо, що повинні потурбуватися й про інші
структури, які розміщені на тих територіях. У першу чергу за освітні заклади.
Закривати школи – це не вихід. Нема школи, може зникнути з карти і ще одне
українське село. Такої думки дотримується багато людей. Думаю, що вони в
більшості праві. Ми прекрасно розуміємо, що міняється час, змінюються підходи.
Якщо сьогодні, наприклад, говорити про медицину, то мені, як і більшості, досі
незрозуміло, що наші київські реформатори хотіли досягти і чого вони очікували?
Тепер ми з вами пожинаємо їх плоди. Сьогодні в нашій ОТГ відбулася нарада щодо
первинної медицини, до якої дотична найбільша кількість громадян. Люди хочуть
мати прямий контакт з лікарями, у тому числі – з сімейними, укладати з ними
відповідні угоди. Десь 50 відсотків жителів нашого співтовариства це зробили.
Чому? Бо ті п’ять лікарів, яких ми маємо сьогодні, свій ресурс, так би мовити
вичерпали: вони набрали необхідну кількість пацієнтів. А що робити решті, куди
піти, куди податися? Ось і виникає проблема, яку знову-таки треба розв’язувати
на столичному рівні. Звичайно, не будемо в цьому процесі сторонніми
спостерігачами. Шукатимемо всі можливі шляхи, аби угодами охопити все населення
громади. Не скрізь працюють ФАПи. Розумію, що вони не повинні так працювати, як
це було за радянської системи. Але тим не менше, я переконаний, що в кожне село
хоч час від часу має приїхати фаховий лікар з якоюсь сучасною апаратурою і зробити певні обстеження. Дану
проблему також доведеться вирішувати об’єднаним громадам. Тож не упускатимемо з
поля нашого зору і цю, може, й найважливішу, сферу.
– Юрію
Михайловичу, поклавши руку на серце, скажіть, чи не дуже важкий спадок Ви
прийняли від поєднаних громад, якщо порівняти інфраструктуру усіх населених
пунктів?
– Бачите, якщо ми конкретно говоримо про Торчин, то, безумовно,
Торчин – то Торчин. У селищі потужна інфраструктура з радянської доби. Якщо
говорити про ті села, які об’єдналися на добровільній основі, то, по суті, такі
самі ми отримали згідно з постановою Кабінету міністрів України. Але в тих, які
стали нашими три роки назад, нам вдалося багато речей зробити. У нових,
повторюся, під увагою – дороги та освітлення. Проблеми приблизно однакові. Зазвичай
у селі є школа, будинок культури, сільська рада, ФАП. Мені сьогодні не хотілося
б робити ніякої різниці між населеними пунктами. Якийсь називати кращим, інший
– гіршим чи поганим. У кожному у свій час працювали сільські голови та
депутати. Безперечно, десь робота була поставлена на вищому рівні, десь слабше.
Але треба розуміти, що не завжди скрізь були однакові умови та ресурси.
– Ви –
керівник потужної громади. Знаєте, що потрібно для її розвитку та процвітання. Чи
маєте можливість втілювати задуми та плани з місць, чи не блокують їх центральна,
обласна, районна владні гілки?
– Сьогодні вперше за п’ятнадцять років моєї роботи
склалася така політична ситуація, хоч і не хочеться говорити про політику, бо
завжди балотувався на голову самовисуванцем, що цінується ініціатива з місць.
Працювати стало не легше, але можна втілювати у життя задумане.
На ці вибори я вперше пішов під прапором політичної
партії «За майбутнє». Чому так вчинив? Я вже казав виборцям про свою мотивацію:
«Коли п’ять депутатів від Волині об’єдналися в одну політичну силу, скорш за
все під контролем цієї політичної сили будуть і обласна, і районні ради». А це
дуже важливо, як би ми не хотіли. І тому я прийняв рішення приєднатися до цієї
команди. Тому що одна команда по всій
вертикалі – від Верховної та обласної рад до районної та ОТГ – має
перспективу. Так набагато простіше реалізовувати усі питання, бо непотрібно
тратити час на подолання розбіжностей і непорозумінь поміж обранцями різних
політсил. Тому зараз співпраця повна, підтримка хороша, є багато речей, які ми
плануємо робити. Є багато планів, переконаний, що наступного року разом із
обласною радою ми реалізуємо на теренах Торчинської ОТГ не один амбітний
проєкт.
– Такі
проєкти у вас є?
– Безумовно. Є такий Державний фонд регіонального
розвитку. Ми подали до нього три проєкти на фінансування – дитячий садочок,
спортивний комплекс і очисні споруди. По спортивному комплексу вже є свіжа
інформація. Вчора засідала комісія обласної ради, яка за певними критеріями
відбирала кращі проєкти Волині. Наш проєкт у рейтингу зайняв друге місце в
області. Це досить високе місце, що дає нам можливість і надію, що Київ по
лінії Державному фонду регіонального розвитку виділить нам фінансування на цей
об’єкт. Знову ж, це не обійшлося без участі керівництва і депутатів обласної
ради. Люди підтримали це. Думаю, ця співпраця буде успішною та плідною.
– Найбільше
багатство вашої громади – це родючі грунти. Чи контролюєте Ви, як вони
використовується? Чи є у вас проєкти щодо залучення інвестицій?
– Земля використовується по-різному. Коли ми говоримо про
втрату доходів, то відсотків п’ятдесят цих втрат пов’язані із землею. Є різні
господарники. Одні справно платять податки. Це стосується потужних господарств.
А є й невеличкі одноосібники, які хочуть користуватися землею, отримувати від
цього якісь прибутки, але у бюджет, у казну громади нічого не відраховують.
Тому тут, безумовно, великий об’єм роботи. На цьому будемо зосереджуватися і
будемо приймати жорсткі міри, щоб навести з цим лад, щоб з кожного гектара
нашої родючої землі бюджет отримував зиск. А керівники безумовно у нас хороші,
тут немає проблем. Ситуація, напевне, як і в інших напрямках економіки. В
аграріїв вже сформувалися потужні
підприємства, вони чітко працюють з точки зору законодавства і плати податків,
використання землі. А якщо говорити за колишні роки, коли були роздані землі
простим людям, пільговикам, то не завжди там іде така адекватна оцінка. Ми розуміємо,
що люди у селі отримали по чотири-п’ять паїв на сім’ю, мають по десять
гектарів, комусь їх віддали, нічого в бюджет не платять, просять ще від держави пільги. У цьому плані проблеми є.
Думаю, так скрізь. Наша ОТГ не виключення. Займатися цим будемо і займаємося,
але ми дотичні до багатьох структур. Сьогодні важко, ще нема в ОТГ податкової
інспекції. Як би хотілося, щоб податкова активніше себе вела, бо багато чого ми
не можемо втілити у життя, як я вважаю, через неефективну роботу цього органу як
у державі в цілому, так і на Волині. Той же державний геокадастр, де є купа
всіляких цікавих історій, де люди десь займалися не тим, чим потрібно. Проблем
є. Але в цілому, ми розуміємо, що земля – наша перспектива. Навіть формат
нашого ОТГ… Чотири роки тому мені задавали питання: «Для чого ти об’єднуєш чотири
громади, розуміючи, що вони з точки зору є не дуже потужними. Навіщо на себе
чіпляти садочки, школи, такий фінансовий ресурс? Але я ще тоді розумів і зараз
переконаний, що перспективи будуть за громадами, які мають території, які мають
землі, великий земельний ресурс. Тому що сплата за земельний ресурс буде
геометрично рости. У цьому я переконаний. Великі громади матимуть гроші.
Дрібненьким громадам, вони в нас також є, навіть після цього об’єднання, я
переконаний, буде складніше. Тому у нас була логіка, що ми брали все, що у нас
є. Розуміли, що там живуть люди і там є територія… Це логічно. В кінці кінців у
нас історично так склалося, що колись був Торчинський район. Ми зараз його,
напевне, й відновили.
– Хочемо
повернути Вас назад до виборів. Ви набрали майже 70 відсотків, але й були у Вас
опоненти. Як вони сприйняли те, що ви пішли під прапором «За майбутнє»? Не було критики?
– Бачите, вони були взагалі цікаві у тому плані, що під ці вибори був проголосований
певний закон у Верховній раді. Тобто, де більше 10 тисяч виборців, де ОТГ, безумовно,
була прив’язана до політичної сили, де менше десяти, а це вже наша історія,
необов’язково було йти від політичної сили. Можна було бути й самовисуванцем.
Але й зрозуміло, що політика пішла в село вже кілька років тому, а на цих
виборах була дуже активна. Я кажу так: «Якщо ти не будеш займатися політикою, політика
буде займатися тобою». Моя опонентка – колишня голова Смолигівської
ОТГ, також йшла під політичним прапором ЗЕ-команди. Я, принаймні, свого вибору
не цурався, горджуся цим. Коли ця команда запропонувала мені доєднатися, я не
роздумував. Про ці речі я говорив на кожному кроці. За місяць-два на різних зустрічах
говорив про це людям. Завжди казав: «Мені не страшно йти на вибори. Мені
страшніший наступний день після виборів». Тобто, ті реалії, які чекають громаду
далі. Оці сільські ради з їхніми реаліями, з їхніми основами організації, які є.
Їх потрібно тягнути, їм потрібно
виплачувати заробітні плати, потрібно контролювати все. Я розумів, що це буде
дуже непросто. Тут аспекти Прапора пов’язані з єдністю: і міська, і обласна, і
в цілому увесь волинський край. Я розумів, що так політично буде і тому треба у
тій команді бути для своєї громади. Я не приховую цього. Думаю, це чесна
позиція.
– А як рідня
сприйняла вашу чергову перемогу.
– Моя дружина Юлія Алімівна зараз глядить двох моїх діток
– восьмирічного Любомира і п’ятирічну Єлизавету. Вони навіть не сумнівалися,
вірили, що тато переможе. Мама Ольга Степанівна живе в Торчині, до недавніх пір
і батько був із нами. Після виборів через тиждень помер. Тато перейнявся тими
виборами, якраз ковід, потрапив у Боголюби і 1 жовтня помер. Навіть частково
пов’язую це із виборами, бо десь також йому інформативно щось довелося
отримувати, була ж боротьба, і на превеликий жаль, зі сторони моїх опонентів
норми етичності часто не дотримувались, червоні лінії переходились, десь і на
татові це сказалося. Але це життя, ніде не подінешся.
– Але Ви не
відповідали тим самим?
– Абсолютно. Я ніколи цього не роблю і вважаю це
недостойним.
– Ви вже
познайомилися з усіма новообраними депутатами, чи задоволені ними?
– Я навіть не ставлю так питання. Якщо громада делегувала
певних людей сюди в Раду, значить люди заслуговують тут бути. І я мушу бути
задоволений ними, мушу знаходити спільну мову, бо це обранці тієї чи іншої
території. І ми знаходимо спільну мову. Навіть сьогодні у нас була позачергова
сесія, було кілька робочих питань, вони були проголосовані одноголосно. Це,
мабуть, свідчення того, що ми робимо правильні речі. Безумовно, я задоволений.
Що потрібно від депутата? Активність на місцях і, зрозуміло, має бути підтримка
людей, а не займатися політикою. У нас тут
політики немає. Хоч багато депутатів прийшли під різними політичними
прапорами, в тому числі й більша частина від партії «За майбутнє», але всі
розуміють, що нам тут жити і приймати рішення такі, які будуть слугувати нашим
жителям, а не окремим політичним діячам. На відміну від інших громад, ближчих
до Луцька, де політика переважає, нам вдалося сформувати єдину депутатську
команду, у тому числі й з людей, які вболівають за територію. Я дуже
задоволений депутатським корпусом.
– Наскільки
повно сільські ради і села представлені у новосформованій ОТГ?
– Фактично представництво скрізь однакове, тому що
формування депутатських округів було за кількісним показником населення. Було
сім округів і, якщо я не помиляюся, у нас було 8 тис. виборців, які ділилися на
цих сім округів.
– Скільки
депутатів обрали?
– Двадцять два.
– А кого Ви
призначили старостами сіл?
– У нас десять сільських рад. Першу сесію ми проводили,
коли ще не був підписаний Президентом закон, який чітко регламентує створення
старостинських округів. Тож старост я подав, закріпив за ними старостинські
округи, але ще їх не затвердили. Зробили поки що тимчасовий такий варіант.
Подав я шість старост на десять колишніх сільських рад, тобто деякі сільські
ради ми об’єднали, виходячи з того, що бюджет непростий. Далі, якщо буде
доцільність, ми завжди уповноважені когось в ради додати. В принципі старостами
залишилися у більшості ті, хто працював головами сільських рад. З кожним із них
я мав розмову. Це люди-фахівці, які по 15-20 років – на роботі. Ті люди, які
хотіли, я їх подав, депутати підтримали. Всі вони місцеві, там проживають,
мають великі округи і багато роботи.
– Хто ваші
заступники?
– У мене три хороших фахових заступники. Кожен з них буде
займатися своїм напрямком роботи. Це колишній староста Білостоцької селищної ради
Анатолій Франчук. Білостоцьку раду ми об’єднали з Садівською, садівсього
старосту призначили. Другий заступник – Руслан Трохимчук. Фаховй земельник, який
більше двадцяти років пропрацював у Луцькій державній адміністрації заступником
начальника земельного відділу. Я його багато років знаю і запросив до себе.
Третій заступник – Олександр Пиза, колишній помічник народного депутата Сергія
Мартиняка. Він вісім років працював у Києві. Сподіваюся на його підтримку по
зовнішніх викликах, адже сьогодні ОТГ мають працювати навіть у Києві – з
Кабінетом Міністрів, тут – з обласною державною адміністрацією.
– Якби ви
сприйняли, якби Вам запропонували піти заступником голови обласної ради?
– Тут я господар, у мене є підтримка людей. Сім-вісім
років тому мені вже пропонували очолити Луцьку райдержадміністрацію. Я
відмовився. Я родом звідси, тут звик,
знаю людей. Тут набагато зараз важливіше місце, аніж в обласній раді чи й
навіть у Києві. Вважаю, поки я потрібний тут, і люди це підтверджують, маю тут
і бути. А далі час покаже.
– Тобто, не
хочете рвати свого коріння?
– Не хочу. Тут багато є викликів, розпочато гарних справ,
мушу довести їх до логічного завершення.
Бажаємо Вам успіхів і дякуємо за змістовне інтерв’ю
Володимир
ПРИХОДЬКО,
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
Фото Віктора
РАЙОВА.