Серед демобілізованих цієї весни волинян
– головний спеціаліст департаменту економіки облдержадміністрації Олександр
Кролік. Його війна розпочалася за першим дзвінком із військкомату: «У нас,
держслужбовців, все ж так: якщо тобі сказали прийти, значить – не може бути
інших варіантів», – пояснює вчорашній боєць. Щоправда, у квітні минулого року
ні він, ні його сім’я не знали й не відали, куди приведе тодішня часткова й
поспішна мобілізація.
Сьогодні
Олександр уже повернувся до звичного життя, в робочий кабінет. Хоча, зрештою,
продовжує служити тій же державі тільки в іншій ролі. Під час недавньої
оперативної наради, з якої у виконавчій владі області розпочинається робочий
тиждень, колегу вітали гучними оплесками: за мужність та героїзм у зоні АТО, за
те, що став на захист цілісності країни без роздумів і за покликом серця,
Олександра нагородили почесною грамотою голови облдержадміністрації. «Герої –
поміж нас», – наголосив Володимир Гунчик, міцно тиснучи руку головному
спеціалістові.
Він
каже, що пережити й прожити цей надважкий рік йому допомогла гармонія у власній
родині. «Найскладніше було тим, у кого не складалося спілкування з рідними, у
кого вдома були проблеми. Там, у військових умовах, ми в десятки разів
чутливіші, нервовіші. Якщо до цієї напруги додаються якісь сімейні труднощі –
все, зриває дах», – розповідає Олександр і радить рідним тих чоловіків, яких
мобілізують на захист держави нині, особливо зважити на цей момент.
До
лав Збройних сил України 28-річного Олександра Кроліка (на ту пору вже тата для
своєї маленької донечки Діани, котра мала тоді трохи більше року) призвали 10
квітня 2014-го. Лучанин, за плечима на ту пору в же було навчання в технікумі,
Волинському інституті економіки та менеджменту, служба в армії, робота в
управлінні економіки облдержадміністрації… Як виявилося, з початком АТО йому
згодився набутий під час служби в армії досвід, бо строкову службу Олександр проходив
у центрі забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства
оборони України, що в Києві. «Наш генералітет возив», – спростовує одразу надто
мудру назву. А відтак і в складі 51-ї окремої механізованої бригади взявся за
водійську справу.
Сьогодні
про свій рік війни він говорить спокійно і дуже скромно. Мовляв, нічого ж
такого не відбулося… Вдячний родині за ту саму гармонію, про яку вже згадував,
а колегам з адміністрації – за бронежилет, на який зібрали кошти всім миром.
«Після
Волині було Рівне, потім нас поділили: одні – під Волновахою згодом «спинилися»…, інші – на полігоні були. Згодом
нас повернули на бойове злагодження у Широкий Лан. Після чого наша рота
перебувала у с. Дачне, що на кордоні Дніпропетровської та Донецької областей.
Якщо коротко сказати – возили боєприпаси військовим», – зазначає Олександр. І
майже одразу додає, що нічого особливо небезпечного в його щоденній роботі на
Сході не було (!). А коли я у відповідь широко відкриваю очі, пояснює: «Якщо
робити все, як треба, якщо слухати навчених людей, то дуже швидко вчишся, так
би мовити, набиваєш руку. Ну от, наприклад: спочатку не знав, як до того
снаряда підступити. А потім, коли дуже спішили, то кузов відкривався – і
снаряди просто вилітали. Бо всі вже були впевнені: без детонатора вони –
«безобідні».
Найскладнішим
моментом АТО для Олександра були дні, що передували 24 серпню. «Ми розуміли:
щось відбувається не те… Напруга стояла неймовірна, хоча невідомо, звідки вона
бралася. Просто і місцеві чомусь нервували, здавалося, щось знають, і
боєприпасів почали більше возити… – згадує військовослужбовець. – …А за кілька
днів був Іловайськ, страшна трагедія, що обернулася для Волині численними
втратами. Потім вже не мали кому возити ті боєприпаси…»
Із
вересня Олександр Кролік – на Волині, відпустка, лікування в госпіталі,
повернення у військову частину, робота у Маневицько-Любешівському військкоматі
– і, зрештою, повернення на державну службу, де його весь час «чекало» місце
роботи.
«Це
мені так пощастило, – усміхається молодий чоловік. – Бо тут у нас – порядок. А
моїм хлопцям – по-різному…»
До
речі, посвідчення учасника АТО головний спеціаліст департаменту економіки, як і
багато його побратимів, ще чекає. Із січня. Каже, що війна «виховала» в ньому
терпіння до бюрократичних процедур. Демобілізований Олександр Кролік
залишається в резерві ЗСУ.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото
із дембельського альбому Олександра КРОЛІКА.
