Ота дивовижна атмосфера затишку, яку може створити тільки жінка, і тільки з бажанням, на пошті с. Звірів Ківерцівського р-ну присутня в усьому: акуратно складених речах на товарних полицях, кількості відвідувачів, які, здається, йдуть більше не у справах, а просто поговорити, і головне – у посмішці та щирому виразі обличчя господині – начальниці відділення Вікторії Климюк.
Знайомимося.
«Мене звати Вікторія Славентинівна», – відповідає на моє прохання назвати повне ім’я. «Це ж треба», – не стримую подиву. А пані Вікторія одразу: «Так, мене часто перепитують, коли кажу своє ім’я й по батькові. То я тоді жартую, мовляв, можна просто Віточка». А загалом, зізнається жінка, у тата було звичайне ім’я, і записували його всюди Ростиславом. А от у паспорті хтось чомусь вирішив наректи Славентином… Отак і народилася Вікторія вже Славентинівною. Мало того, що в самої ім’я з переможним символом, так ще й шлейф слави від тата дістався. І слухаючи цю жінку, переконуєшся, що все це – не випадковість.
Напробувалася Вікторія за своє життя чимало. Особливо помітно, що досі їй болить втрата єдиної сестрички. Чомусь Бог відміряв їй тільки 25. Тоді Віті було 17, тож звістка про смерть Зої була як грім серед ясного неба. Мама не розповідала про те, що сестра, з котрою у Віти були дуже теплі стосунки, котра для неї завжди була першою подругою, старшою порадницею, смертельно занедужала… У Зої лишилося 2 діток. Чоловік після смерті дружини поїхав із ними жити у Херсон. Там одружився, а потім… сам загинув у ДТП. Тож племінники Віти лишилися жити з мачухою. Потім вони приїхали на Волинь, виросли. І дав Бог, усе у них складається.
Молодість Вікторії минула в Олександрії (сусіднє зі Звіровим село, – авт.), згодом познайомилася із майбутнім чоловіком. І все ніби й виходило у молодого подружжя, але у 30 років Вікторія стає вдовою. Молодшому синові тоді ще не було й 4 років, тож синів довелося піднімати самій. Каже, що спробувала жіночого щастя вдруге, й прожили з чоловіком цілих 8 років, але не склалося. Так, уже з 2011-го в її житті є тільки двоє чоловіків – сини Олег і Олександр. Хлопці вже дорослі, тож лишається тільки тішитися, спостерігати і допомагати, коли потрібно.
– Я оце зараз думаю: вже буде 10 років, як працюю на пошті. А до того ж трудилася ще в «Ощадбанку», тоді у магазині, потім – у декреті. І де стільки літ поділося, як вони так швидко минули? – розмірковує сама. Чесно кажучи, в мене теж таке питання виникає, бо ні зовнішність, ні блиск в очах цієї жінки на такий її вік навіть не натякають!
У той же час Вікторія вражає розповіддю про те, що старшому її синові Олегові вже 20 літ, молодшому Олександрові – 16. Жартує, що й вона ще дівка на виданні. Тільки от вимоги до чоловіків стають усе серйозніші, тому, мабуть, досі «дівує».
Тож принагідно зазначу: чоловіки, котрим потрібна вродлива й мудра дружина, можуть позмагатися за серце Вікторії, наприклад, зателефонувавши в редакцію й попросивши номер мобільного, або ж просто – відправитися прямісінько на пошту у Звірів. Але попереджаємо: завоювати прихильність цієї жінки буде під силу тільки справжньому чоловікові…
Та ми не сказали ще чи не найважливішого про Вікторію. Цей чи не найцінніший дар знаходити спільну мову з людьми передався жінці, мабуть, від мами. В неньки теж непроста доля. Перший чоловік загинув, другий помер. Але жінка зуміла зберегти любов до життя, щирість у ставленні до людей і вміння підтримати інших, навіть коли самій важко.
– Я щаслива людина, – без жодних сумнівів каже Вікторія. – У мене прекрасні сини, Бог подарував довге життя моїй мамі, маю друзів, таких, про котрих можна сказати, що підтримають і в біді, і в радості. Он зараз із нами найкраща – Людмила.
Є у Вікторії ще один талант, про котрий нам уже розповіла подруга Людмила. Сама вона вірші не пише, але дуже гарно декламує поезію – якщо сподобався вірш, якщо він їй близький, то одразу вивчає напам’ять. Тому найгарніші тости у їхній компанії завжди каже Віта. Та й жодне свято без її емоційних побажань не обходиться, бо вона сама – як свято.
Світлана ДУМСЬКА.
20 березня Вікторія Климюк відсвяткує день
народження. Дуже приємно доєднатися до вітань друзів і «Волинській газеті».
Щастя вам, пані Вікторіє: жіночого,
материнського і просто людського.