17 вересня 74 роки тому Червона Армія розпочала свій «визвольний похід» на Західну Україну та Західну Білорусь. 18-го «визволителі» вже були в Луцьку…
Радянський літописець згодом нарече ці події «Золотим вереснем», але у багатьох волинян цей період залишив не такі вже й «золоті» спомини. Західноукраїнські землі стали розмінною монетою у домовленостях між СРСР та Третім рейхом. Червона Армія виконувала завдання «нанести мощный и молниеносный удар по польским войскам». Народ спочатку вітав «визволителів», але згодом з’ясував: «свої окупанти» – гірші польських окупантів…
Червоноармійцям на виконання задач треба було небагато часу. Вже 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до «Народних Зборів Західної України», де західняки проголосували обради 1484 прорадянських депутата (серед обраних від Луцька, наприклад Василь Бегма – у жовтні – листопаді 1939-го уповноважений ЦК КП(б)У з питань організаційно-партійної роботи в області, начальник обласного тимчасового управління по Волинському воєводству у Луцьку). І треба було довгих шість десятків літ, аби міф про визволителів розвіявся як туман над Західним Бугом…
Ось як згадують вересень 39-го теперішні волиняни, зокрема – уродженець нашого краю, дисидент, письменник і громадський діяч Євген Сверстюк:
«Про справжній страх перед владою, про підступність влади, яка під прикриттям фальшивої демократії наступала на елементарні права людини, про державний терор ми вперше дізналися після “золотого вересня” 1939 року.
Спершу той звір ходив тихо, м’яко стелив, усе винюхував і тільки зрідка нападав ночами. І люди раптом відчули, що з ними і з їхнім майном будуть робити усе, що захочуть. Безбожний злидень не знає закону і не любить закону — ні Божого, ні людського. Німців чекали, про німців говорили, як про порятунок із Заходу. Навіть совєтські газети непогано писали про німців як про союзників. До нового кордону на річці Буг було 30 кілометрів, і туди деякі молоді люди втікали. Не чути було, щоб втікали на совєтський бік.
І ось уже 22 червня 1941 року надвечір німці вступили в наше село. Я вибіг на дорогу подивитися — і побачив чорні дула автоматів та замкненні холодні обличчя. Потім проходили і проходили військові частини. Мама по доброті своїй часто давала солдатам молоко. Але це не мало того характеру, якого надавала сталінська пропаганда потім. …Сталін — визволитель, Гітлер — визволитель: їм дали б радше смоли».
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото з архіву редакції «Волинської газети»: з такими документами без будь-яких вихідних даних «обирали» «вільну Україну в складі СРСР».