А здавалося б, просто листівка…

У кожного з нас, мабуть, лежать на
горищі старі листівки. Щоразу, коли випадково на них натрапляєш, із ностальгією
згадуєш добрі часи дитинства, юності, молодості. «Де ж ти, мій друже, який
багато років тому прислав мені ось цей конвертик щастя?» – думаєш із усмішкою.

А
виявляється, звичай вітати рідних і близьких святковими листівками тягнеться аж
із позаминулого століття! І демонструє не лише культуру спілкування українців,
а й традиції різних епох, їх побут, навіть політичне спрямування.

Тож
на виставці новорічно-різдвяних поштівок, що їх зібрала головний зберігач
фондів Ковельського історичного музею Мирослава Мороз, дійсно ніби в минуле
потрапляєш. От бачиш вітальні прямокутнички із польськомовним «Wesolych Swiat»
і розумієш, їм уже скоро по сто літ виповниться.

Доки
Волинь була у складі Речі Посполитої, на листівках традиційно зображали народження
Ісусика, Вифлеємську зірку, церкви, діток із ялинками. На одній художник,
мабуть, передчасно ковтнув «Шампанського» і хлопчика на лижах зобразив у
штанцях та кофтині, а дівчинку взагалі вирішив загартувати й упродовж 90-та літ
вона красується на лижах, але – в босоніжках і з голими ноженятами.

Після
1939-го на Волинь прийшли не тільки совєти, а й всюдисуща цензура. Тож коли
татом усіх малюків став дядечко Сталін, діти відразу зодягнулися у теплі
кожухи, валянки й рукавиці. За трудящих Іосиф Віссаріонович теж не забував, про
що на новорічній листівці розповідає щаслива поштарка, закутана в теплу
білосніжну хустину з китицями (хоча насправді такі речі тодішнім трудівницям
лише снилися).

На
фоні серійно наштампованих листівок вирізняються ті, що намальовані власноруч:
як-от дві кульки на сосновій гілці або Кіт у чоботях. Автор іще одного вітання не
став творити ексклюзив, а зробив трафаретку, під яку наштампував, мабуть, із
десяток благородних оленів, що виглядають з-за ялинки.

На
святкових прямокутничках 50-60-х – сюжети легендарного фільму «Карнавальна ніч»
та Гагарін у космосі.. Натомість у наступні десятиліття модними стають
мультяшні герої: Сніговик, Білка, Ведмідь. Чи не на кожному вітанні зображений
годинник, який до болю схожий на кремлівські куранти. Тим паче не обходився
Новий рік без червоної п’ятикутної зірки.

Поруч
із віддзеркаленням радянської доби – листівки, які присилали волинянам емігранти
з Америки й Канади. На одній біля маленького Ісуса зібралися не лише
слов’янські діти, а й темношкірі та вузькоокі (видно, у Штатах активно тоді здійснювали
політику рівності та співдружності націй). Поштівка ж із Канади зображає родину
в гуцульському вбранні, яка теж заглядає до Сина Божого, а біля ясел стоїть ягнятко
(його на польських листівках фактично не видно).

Вітання
періоду 1990-2000-х – це щось на зразок маленьких картин, де є свічки, ялинкові
прикраси, коробки з подарунками.  Але
позаяк усе в нашому житті крутиться, як зірка, що з нею віншують колядники, то
сьогодні українці вітають одне одного зображеннями Ісуса, церкви, Вифлеємської
зірки. Все, як і сто років тому. Тільки замість довговічних листівок –
мініатюрні емемески, що зникають одним натиском кнопки.

Оксана
БУБЕНЩИКОВА.

Фото
автора. 












Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *