Кому дістанеться гламурний трофей?
Ви, мабуть, сприйняли заголовок оголошення за звичайну метафору газетярів, оскільки в травні 1975 р. відзначалася кругла дата Перемоги над гітлеризмом?
А от і ні. Наше відлуння цілком реальне, здатне нестаріючим голосом заговорити про минуле і сучасне так само невимушено, як і багато десятків років тому. Не ламайте голову в здогадах.
Це – трофейний акордеон з чітким фірмовим знаком над клавіатурою: «PUN made in Germanu». А далі – номерний знак, назва фірми, що в перекладі означає «Співаючі» (чи «дзвенячі») долини», місце вироблення – Саксонія.
Судячи з якості, це підприємство могло бути філіалом фірми знаменитого Вельтмейстера, а судячи з напису, інструмент був виготовлений напередодні найкровопролитнішої війни, коли ще зі смолоскипами марширували фашистські молодчики площами Європи, розспівуючи войовничі марші, а сентиментальні муркотіли «Лореляйн» або «Мій любий Августін…»
Механічний стан інструмента, його зовнішній вигляд викликає не просто подив, а якийсь містичний захват: ні найменшої жовтизни на клавішах, ні подряпинки на міхах чи на відбиваючому малиновим відливом корпусі. Наче вчора зійшов з конвейєра! Ніби й не бачив він війни.
І це при тому, що він з ранньої юності, не відаючи про футляри, кантувався у заплічному мішку. Фронтовика, коли той, спадкоємний музикант, наспівував «Єхал я із Бєрліна»; десятиліттями попихався ногами на тісному, незаскленому балконі серед різного ганчір’я, винесеного з однокімнатної комуналки під вітри, дощі та морози; потім потрапив до мене з відпалими голосниками. Він виривався високими міліційними чинами з рук «настройщика-афериста, який намагався, розібравши його на частини, вивезти до Польщі, щоб там, зібравши, продати за великі гроші у якості унікального примірника професійним колекціонерам.
Не вийшло. Я все ж знайшов старого майстра-умільця, котрий вдихнув у нього життя, молодість, звичну йому епоху.
У моїй родині музикантів нема. Тільки філологи, журналісти, педагоги. А експонатний акордеон хоче ще своїм бадьорим голосом порадувати сучасників, рветься до чистих дитячих рук чи на будь-яку сцену…
А музикантів для нього немає. А книжки мої теж кричать, пориваються до людей. А на їх видання грошей у пенсіонера нема. А взяти їх ніде.
Словом, баш на баш: беріть акордеон. Віддаю не тому, хто дасть більше, а тому, хто візьме швидше. Одразу. Вже.
Олег БЕРМАН.
На фото Віктора РАЙОВА: трофейний акордеон (1-ша стор.); власник музичного інструменту.
P.S. Координати в редакції.