Відомий український романіст, поет, перекладач Андрій
Любка поділився своїми враженнями від поїздки на Волинь,
під час якої фестивалив у Луцьку і рибалив на Світязі.
Про це він пише в
своєму блозі на сайті газети «День».
Минулими вихідними у
Луцьку відбувся Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». Протягом
останніх років у різних куточках країни з’явилося чимало подібних ініціатив і
заходів, але про масштабний фестиваль у Луцьку хочеться сказати окремо.
Бо вже не вперше в
цьому місті організовують літературний форум, і попередні дві едиції були вдалими,
та цьогоріч «Фронтера» стрибнула вище власної голови і таким чином подала
заявку на подію всеукраїнського рівня. Річ у тім, що на фестиваль запросили
кілька десятків відомих письменників, програму було поділено на три сцени:
основну, підліткову і дитячу; 65 волонтерів опікувалися організацією всіх
заходів. Оргкомітет потрудився на славу: кожна з презентацій збирала аншлаги і
повні зали (врахуйте, що вхід на фестиваль – платний!). Польський поет Мачей Роберт, який вперше побував на
такому «регіональному» фестивалі в Україні, не приховував захвату: у Польщі
такі натовпи людей, які приходять слухати вірші й літературні дискусії, уявити
просто неможливо!
Саме тому мені
здається, що «Фронтера» переросла регіональний рівень і може стати подією, яка
збирає не тільки лучан і жителів сусідніх міст. На фестиваль з такою багатою й
насиченою програмою могли б приїздити і мешканці інших регіонів України, а
відтак «Фронтера» могла б стати ще одним притягальним туристичним магнітом
Волині. Адже поїздка на такий захід, крім суто літературного наповнення,
дозволила б відвідувачам відкрити для себе Луцьк, а принагідно й усю Волинь.
Скажімо, автор цих
рядків неодноразово бував у різних закапелках історичної Волині, але цьогоріч
вирішив продовжити знайомство з регіоном. Першим на мапі моєї мандрівки було
Колодяжне біля Ковеля, де в садибі Косачів розташувався музей Лесі Українки (щоправда, мене більше
цікавив інший житель цього обійстя – Лесин племінник Юрій Косач, який описав своє тамтешнє дитинство в блискучому романі
«Сузір’я лебедя»).
Та не тільки
літературою єдиною. Після Колодяжного дорога повела до Шацького національного парку,
бо я здавна мріяв про риболовлю на Світязі. Якщо влітку береги цього озера всіяні
відпочивальники, а в голові аж гудить від поганої музики й криків, то жовтень –
ідеальний час, щоб насолодитися спокоєм наодинці з природою. До речі, слід
віддати належне місцевим підприємцям – з року в рік якість послуг зростає, а
рівень туристичного сервісу скоро дотягуватиме до польського. Вперше на Світязі
я був вісім років тому, тож маю з чим порівняти – прогрес очевидний.
Дорога додому
провадила через «південну Волинь». Раніше я собі думав: як можна говорити про
південну чи північну частини такого маленького регіону, яка різниця між ними?
Але різниця величезна: південні волинські шахтарські й промислові містечка – це
наче інший світ у порівнянні з тихим і переважно захованим серед лісів та боліт
життям північних сіл. Прекрасна, магічна природа, камерний Луцьк і затишність
маленьких волинських містечок, старовинні монастирі й гостинні, прості, приязні
місцеві люди – на Волині вам точно сподобається. А як привід приїхати можете
використати «Фронтеру» – наступний фестиваль відбудеться у перші вихідні жовтня
2020 року.
Наш кор.