До
гучних заяв від позафракційного депутата Андрія Осіпова і колеги «по цеху», і
громадськість уже звикли. Але звістка про те, що відтепер він очолює депутатську
групу «Новий Луцьк» знову, як мінімум, здивувала. Відтоді всі стали чекати ще
одного зізнання: чи саме пан Осіпов стане кандидатом у мери від Ігоря Палиці на
цих виборах?
Не
триматиму інтригу: на це запитання Андрій Осіпов відповів просто: «Поки не відомо,
хто стане кандидатом у мери». Але зізнався в іншому…
–
Хочеться розпочати розмову з домашнього і приємного. У переддень Пасхи ви
святкували день народження. Цікаво, де, з ким і як?
– Я свій день народження не дуже люблю. Швидко
втомлююся від привітальних дзвінків…
–
О шостій ранку?
– Так. Є люди, котрі вважають, що
це дуже оригінально. Є ще дзвінки до часу ночі, бо всі знають, що працюю
допізна. А цього року рано-вранці мій колега – адвокат Сергій Сафулько – надсилав
есемеску. Його повідомлення завжди дуже оригінальні і теплі. В день народження я,
як правило, вимикаю телефон і проводжу час із родиною. Мені це дуже приємно.
Цього року до обіду ще побув на
роботі, а потім поїхав до мами в село, де ми заодно зустріли й Пасху. А друзі
мої вже до цього звикли, тому вітають пізніше, починаючи розмову фразою:
«Привіт, пропажа»…
– А
так зване культурне проведення часу буває? Театр, кіно…
– Звісно, є і театр, і кіно, і
книги. А загалом я дуже люблю свою роботу – адвокатську, а не в міській раді.
Дуже ретельно готую справи, багато читаю. Буває, засиджуюся за роботою і
втрачаю відчуття часу. Але я люблю цю втому від роботи…
–
Мусимо перейти до розмов про іншу – не таку улюблену роботу, як ви сказали, –
депутатську. Головування у «Новому Луцьку» в біографії депутата Осіпова – нова
сторінка. Кардинально нова. Дещо неочікувана. Адже ви, постійно доводячи свою
незалежність, раптом обрали шлях, як усі, – бути у складі групи олігарха. Ви
вже зізнавалисяжурналістам, що для вас це був
непростий вибір…
– Непростий, бо в нашому
суспільстві так склалося, що не люблять заможних людей. Але… Будь-які ідеї
багатих, спрямовані на розвиток суспільства, покращення життя громадян, повинні
вітатися. Тому й з’явилося таке поняття, як соціально-відповідальний бізнес. У
Луцьку також за всіма стоїть бізнес: це дві великі групи – «Континіум» і
«Приват», а також – кілька дрібних. Часто за політсилою також стоїть олігарх.
Тому коли обирав для себе політсилу, то після багатьох досліджень виявив: усі
мають впливи великого бізнесу, окрім партії «Сила людей», у котрій зараз
перебуваю. Проте ви можете собі уявити, як цій партії важко хоча б надрукувати
посвідчення чи організувати з’їзд… Політика справа витратна. Ми ще не живемо в
американському суспільстві, де люди платять гроші політикам. Адже насправді у
цивілізованому світі все просто: чим більше політикові дали внесків, тим він
успішніший. Так, європейські та американські політики звітують за ті кошти, але
вони їх мають, тому й ні від кого не залежні. От коли наші люди зрозуміють, що
до депутата треба йти і не просити у нього гроші, а нести… Розумію як це дико
звучить в сучасних українських умовах.
–
Не знаю, як зараз цю тезу сприймуть ваші виборці. Та й колеги…
– Після спілкування зі своїми
американськими колегами я спробував у Луцьку запропонувати громадянам зробити
матеріальні внески під час мого публічного звіту перед громадою. Це було дивно
для усіх. Дехто виходив і залишав якісь дрібні гроші – з різними думками. Але
потім десь у соціальних мережах була інформація, мовляв, Осіпов уже настільки
збіднів, що просить грошей на свою діяльність…
То як можна вважати, що успішна
зміна ситуації в Луцьку можлива без грошей? Ти можеш бути десять разів
розумним, але про тебе ніхто не знатиме.
Моє головування у групі «Новий
Луцьк» – це партнерські, у політичному плані, взаємини, і на даному етапі лише
так я можу реалізувати ідеї, які маю. Уже завершення каденції, і я не знаю, чи
знову піду на вибори. Кажу про депутатство, бо бути міським головою я хочу.
–
То ви врешті зараз припините ці розмови і припущення про те, хто ж буде
кандидатом від Ігоря Палиці, і скажете, що йдете на вибори від «Нового Луцька»,
щоб позмагатися за крісло мера?
– Я не знаю, хто буде основним
кандидатом від «Нового Луцька». Це поки не відомо. Хоча бажання таке маю. Я
прихильник простої тези: якщо ти чогось хочеш – роби це. Для мене неприпустимо
сидіти склавши руки. При цьому прошу у Всевишнього, аби Він дав мені мужність
змінити те, що в моїх силах, розум – не чіпати того, що мені не під силу, і
мудрість відрізнити перше від другого.
–
Взагалі, судячи із ситуації у нашій міські раді, виграє той, хто юрист.
– Ще Платон сказав, що політику
мають робити економісти і юристи. Якщо почитати закон про місцеве
самоврядування, то там у кількох місцях сказано, що для депутатів має бути
організовано правове навчання. Я вже протягом трьох років є експертом Інституту
політичної освіти, Міжнародного республіканського інституту, їжджу Україною і
займаюся навчанням депутатів місцевих рад. І от депутати Луцької міської ради
тут пасуть задніх – вони найменш активні у подібних заняттях.
–
Коли колега Василь Гриб звинуватив вас у співпраці з країною-агресором, ви
сміялися. А потім виявилося, що ситуація перестає бути смішною, зокрема й для
самого депутата Гриба, адже ви побачили у його діях ознаки кримінального
злочину.
– Я попросив порушити справу під
впливом емоцій. Але потім передумав – у мене немає часу цим займатися. А
загалом Василь Гриб – далеко не свята людина: у раді він уже друге скликання і
чомусь депутати вже голосували за виділення йому землі. Це – один із найменш
ефективних депутатів. Та він продовжує збирати на мене інформацію, і це його
право. Але, як казав Вольтер, «мені може бути ворожою твоя думка, але я готовий
вмерти за твоє право її висловити».Тому нехай
Василь Гриб робить, що хоче. Я не маю до нього претензій.
– Судові
позови проти міського голови. Ви досягнули бажаного чи яка була справжня ціль?
– Скажу так. От навіть регламент.
Його у попередній каденції не дотримувалися взагалі і рідко згадували – зараз
ви бачите, як усе відбувається. Мене цікавило запровадження правової норми,
адже регламент – це закон місцевого значення. Тож я хотів надати йому відповідної
ваги. Ви ж бачите, як добре знають регламент міський голова та секретар ради.
Інші якщо й не знають, але чують зауваження, що це за регламентом, однаково
перестають сперечатися. Мені доводилося навіть самому бути в залі проти всіх.
Це дуже важко. І єдиним, що дозволяло мені продовжувати боротьбу – це були
правові норми регламенту.
–
А мені здається, що вам це подобається.
– Ну, це тренує нерви, але
наступного дня важко після такого нормалізувати свій стан. Але одразу, в
сесійній залі, на адреналіні – так, це захоплює.
Тож суди із Миколою Романюком часто
були пов’язані із регламентними нормами. Інакше було неможливо. Та й суд – то
цивілізована форма вирішення ситуації. Я проти, аби депутати лаялися, билися і
палили один одному машини. Я за те, аби депутати подавали проекти, доповнення
до них, поправки. Виступали з цих приводів обґрунтовано, пропонували
альтернативу, розглядали проекти рішень у комісіях – словом, працювали як
політики.
Претензій до міського голови у
мене небагато, але вони принципові. І співпраця із групою «Новий Луцьк» –
спосіб відправити Миколу Романюка на політичну пенсію, адже він – представник
влади, котра коло керма вже 30 років.
–
У вас якась особиста неприязнь.
– Ні, немає такого. Мої претензії
– до рішень міського голови, які я справді вважаю незаконними. Також я
переконаний, що міський голова вчиняє аморально і протиправно, коли з
використанням влади підтримує бізнес своєї родини і друзів.
–
Але ви ж розумієте, що Микола Романюк на цих виборах стане центральним
кандидатом…
– Микола Романюк сьогодні –
найрейтинговіший політик волинського краю. Сьогодні він міг перемогти на будь-яких
виборах, оголошених на Волині. Чому? Бо ніхто не аналізує його роботу! Цього не
роблять журналісти і політичні експерти, бо це складно. А поки всі не
зрозуміють, що сумлінність чиновника визначається не його моральними якостями,
а лише пильним суспільним контролем, ми не отримаємо нормальну владу. І це
сказав іще Макс Вебер.
Я мрію про іншу міську раду. Маю
багато корисних ідей, але реалізувати їх можу, тільки займаючись політикою. Не
можна бути юристом і, сидячі в своєму кабінеті, пообіцяти, що місто зміниться. На
жаль, нині такий час, що політика неможлива в чистих рукавичках. Реальна
політика, реальні зміни сьогодні можливі лише, якщо обирати між різними
полюсами. Тож якщо зараз будь-хто заявить, що він готовий робити кардинальні
зміни, будучи незаангажованим і незалежно від великого капіталу, то ця людина
приречена стати аутсайдером і невдахою або, крім озвучення промови і гарних слів,
не планує більше нічого.
Спілкувалася
Світлана ДУМСЬКА.
P.S. Наступного дня після нашої зустрічі Андрій Осіпов
отримав повістку до військкомату.