Перемога Антона Євтушка (на фото) у конкурсі
«Кращий студент Волині» – розвінчує міф про те, що, аби здобути першість у
популярних з-поміж спудейської молоді змаганнях, треба мати впливових батьків,
зв’язки серед журі й належати до «мажорів». Насправді достатньо бути активним,
розумним, комунікабельним. Саме Антону випала нагода 2013-го стати кращим з кращих,
а отже – згодом поїхати до столиці, аби захищати честь Волині на відповідному
конкурсі всеукраїнського рівня.
Того дня серед величезної громади друзів,
знайомих молодих людей, та й незнайомих теж, у залі драмтеатру сиділа його
мама. Та, яка першою свого часу зізналася Антонові, що не розуміє, чому і для
чого він з головою поринув у громадську діяльність. Та, у якої першої (а, може,
й єдиною) стиснулося серце, коли на сцену піднявся син.
Коли вгамувалися емоції, ми запросили студента
математичного факультету СНУ ім. Лесі Українки Антона Євтушка до розмови. Щоб
собі подивитися й іншим розповісти. До редакції не зайшов, забіг худорлявий
юнак невисокого зросту. В руках – рюкзак. На обличчі усмішка. Комунікабельний.
Рухливий… Ну зовсім не схожий на усталений у свідомості більшості образ
студента-математика)))
– Антоне, як ви прийшли у громадську діяльність.
Якось вона не дуже поєднується з математикою.
– Це сталося випадково. В грудні буде два роки.
Все почалося зі студентського самоврядування. Якось мені зателефонував знайомий
і попросив взяти участь у кубку області з брейн-рингу в команді обласної
студради, позаяк вибув дехто з учасників. Ми зіграли, потім я кілька разів
відвідував засідання, а торік офіційно долучився до цієї роботи, обрав сектор
для діяльності. Згодом став студентським деканом у себе на факультеті. Тепер я
вже 4-курсник, тому передав свої обов’язки Галині Падалко, до речі, володарці
3-го місця в номінації «Студент-програміст». Наших математиків – чималенько
серед переможців. Іван Сиротюк – кращий програміст, Іванна Прийма – кращий
науковець, і як громадський діяч.
– Тобто всупереч моїй думці – математики можуть
бути активними?
– Я трохи часу, звичайно, витратив, аби довести
їм, що треба подавати матеріали на конкурс. Можна говорити різне про
оцінювання, відсутність чітких критеріїв. Для прикладу, Іванна Прийма має 24
публікації у міжнародних виданнях.
– Ви вважаєте звання «кращий студент Волині»
своєю життєвою перемогою?
– Я припускав, що втраплю в трійку.
Здогадувався, як виглядатиме ця трійка, бо всіх колег у номінації знаю. І Назар
із ЛНТУ, і Женя з Нововолинська вже працювали у цій сфері, коли я тільки туди
прийшов. Бачив, що вони могли перемогти. Відмінність у тому, що вони займалися
виключно студентським самоврядуванням. А номінація звучить «Громадський діяч».
Я, пробувши рік при студентському самоврядуванні, постарався розширити
горизонти, тому в мене були деякі переваги.
– Про які горизонти йдеться?
– Випадково потрапив на захід Асоціації молодих
реформаторів, потім долучився до роботи цієї організації, а зараз входжу і в
оргкомітет окремих заходів. За моєї участі відбувалися акції щодо
всеукраїнської ініціативи проти куріння, відновлення руху потяга, залучення до
роботи під час ЗНО в області представників громадськості, які спостерігали за
тим, чи не порушують правила не школярі, а ті, хто за ними дивиться.
– Розкажіть про себе: звідки родом, яку школу
закінчили…
– Родом із Луцька. Закінчив у 2006-му школу №13,
з 9-го класу пішов у педагогічний коледж, який мені дав багато. Не щодо знань,
а щодо самореалізації. Коледж я закінчив зі звичайним дипломом, хоча за
оцінками він мав би бути червоним. У мене був конфлікт (усміхається, – авт.)
з куратором. Вона математик, а мені чомусь не щастить із математиками. Та й на
математичний факультет я вступив випадково.
– ???
– Зараз більше інформації про ЗНО, а коли я закінчував
коледж, то при виборі предметів для складання тестування, мені сказали, що
найбільш популярними є мова, історія та математика. Я їх і здав. Вийшло, що з
ними я небагато куди міг вступити. Прошов до двох вузів: СНУ імені Лесі
Українки на математичний факультет та до Львівської академії друкарства. Обрав
– наш, бо ближче. Хоча тепер думаю, що, можливо, треба було зробити інакше…
– Хто вас привітав першими?
– Друзі-студенти. У нашому товаристві всі один
одного знають, небагато активних молодих людей. Коли в наше товариство
потрапляє хтось новий, його відразу бачать. Зараз, до речі, дуже багато молоді
прийшло в студентське самоврядування
– Побутує думка, що громадська діяльність – це
легкий хліб. Мовляв, саме тому так багато нинішньої молоді з легкістю йде в
громадські діячі, аби потім так само легко перекочувати в політику…
– Загальновідомо, що громадські організації
«грантожери» (в нас таких небагато), і організації, які на громадській
діяльності хочуть потрапити в політику (як наша «Молодіжна платформа», це не
секрет). А є організації, які працюють над вирішенням проблеми. І все. Наш
математичний факультет сам собою дуже пасивний. Іноді впираєшся в таку собі
умовну стіну, тому щось реалізуватися – важко. Щодо легкого хліба. За весь час
мої роботи матеріальні дивіденди – це невеличка премія торік і зараз – в рамках
проекту «Кращий студент Волині». Громадська робота мені подобається, тож не
вважаю, що з цього можна мати неабиякий зиск.
– Ви обрали для себе ІТ-сферу. Кажуть, нині
таких фахівців цінують роботодавці…
– На рівні міністерства – все окей. Важко
довести, що це потрібно людям, які в цьому не розуміються. Ось приклад зі
школи, де я зараз проходжу практику: є ліцензія на програмне забезпечення на
три роки. Витратили 9 тисяч. Диск не дали, прийшли і встановили. Тепер
приходить КРУ: на папері є, вони ж просять показати. Що їм показати? Термін
ліцензії вийшов, а ще сім років її не можуть списати, бо матеріальні цінності
списують лише через 10 років. Це проблема. Великі «айтішні» проекти, звичайно,
підтримуються. Але щоб його втілити, недостатньо студентських ініціатив. Хіба в
таких вузах, як КПІ. Можливо, коли у нас буде студентське містечко і передбачені
лабораторії, щось зміниться. Поки працюю «на віддалі». Головне –бачити ціль і
до неї йти.
– Успіхів! Дякую за розмову.
Спілкувалася Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото з особистого архіву Антона ЄВТУШКА.