Чи
є «оправданіє» цивілізації?
Це у місті чи містечку аптека – аж ніяк
не дивина. А у віддаленому селі – якраз навпаки. Ну, де і як, скажімо, бігом придбати
жарознижувальний препарат для немовляти, якщо його нема у домашній аптечці?..
Непомітні для мешканців більш-менш цивілізований територій труднощі іноді є
непосильними для тих, хто волею долі живе десь у глибинці. Але тоді все залежить
від ініціативності громади: хто дбає, той має. Ось тому сучасна, хай і
невеличка аптека у с. Сокіл Рожищенського р-ну – маленька місцева сенсація. Як
тільки тут побачили журналіста, одразу поставили перед фактом: подія року
2014-го – поява цієї установи. І – «дай Боже, тому директорові здоров’я, який
дав добро у нас таке відкрити»…
Сокіл
– глибинкою глибинок не назвеш. Колись це село було містечком і навіть мало
магдебурзьке право. Навіть тепер місцева інфраструктура тут – не найгірше, хоча
від колишнього добробуту мало що й зосталося. Раніше у селі діяла філія
державної аптеки. Але медикаментів у ній було дуже мало. До того ж у Соколі є
амбулаторія (а донедавна лікарня), тож виходить: виписати рецепта є кому, а за
ліками треба «рушати в мандри».
Селяни
нарікали. Чимало часу затратила Валентина Саковець, Сокільський сільський
голова, щоби їхні прохання почули і втілили: «Допоміг нам головний лікар
районного центру первинної медико-санітарної медицини Володимир Мосійчук,
який переконав одного з провідних
фармацевтів, Станіслава Шайка, відкрити аптеку в селі. І люди дуже задоволені й
вдячні йому персонально. Це просто величезне полегшення».
Аби
«заманити» аптеку від однієї з провідних волинських фармацевтичних компаній у
Сокіл, громада теж пішла та поступки: у приміщенні сільської ради спеціально
під цей заклад зробили ремонт. На засіданні виконкому вирішили, що аптека у
сільраді, напроти пошти, на центральній вулиці, дорогою до храму – саме те, що
треба і стареньким, і молодим батькам, і всім іншим.
Для
ремонтних робіт залучили двоє людей із центру зайнятості. Місцеві жителі,
небайдужі та активні (Віктор Приймачок та Борух Сергій) змайстрували
перегородки у кімнати. Аптекарку ж довго шукати не довелося. Рая Линник
працювала ще у тій першій аптеці, державній. І тут – стала до роботи, хоч
спочатку дуже боялася. Бо колись усі її медикаменти в сумку вміщалися, а тепер
– і касовий апарат, і надзвичайно великий асортимент, і різні постійні
замовлення… У Сокіл пані аптекарка прибула давним-давно – 86-го, ще фактично
юною випускницею училища. Її «трудова історія» – ілюстрація печального шляху медичної реформи
в українських реаліях. …Вийшла тут заміж, працювала за професією. Коли на початку
90-х деякий час не мала роботи, скінчила курси масажистів та робила масажі у
сільській лікарні. Знову потрапила під скорочення. Ненадовго в лікарні відкрили
приватний аптечний пункт, далеко людям було до неї йти, тому згодом її закрили.
Далі завідувала аптечним пунктом у Рожищах, але і його закрили. Перейшла в
центральну рожищенську аптеку фармацевтом. Коли й там установі стало трудно,
повернулася в Сокіл.
Володимир Сасовський – постійний клієнт нового сокільського закладу.
Відкрили
заклад 21 липня. Жодного дня він відтоді
не пустував:
«Щотижня нам завозять ліки. Тому люди
замовляють, що їм треба. Кажуть, багато
медикаментів навіть дешевші, ніж у Рожищі. У мене робочий день з 8-ї до 16-ї,
але покупці йдуть безкінечно», – навіть із гордістю зазначає Рая Линник.
Бояться
селяни за єдине, аби власник закладу не надумав його закрити. «Бо ж тая справа,
мабуть, не має оправданія…» – міркують
сивочолі, стоячи в черзі за ліками. Тому – «порошки» від тиску, тому – від
грипу. Єдине «оправданіє» цій аптеці – то справді не
бізнесовий ефект, а радше соціальний. Той факт, що у далекому селі цивілізація стала на крок
ближчою до реальних потреб тамтешніх мешканців і лікує, і гріє душу.
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Рая Линник має затишне
робоче місце у сільській аптеці, яку громада наполегливо добилася довго.