Якось тихо та непомітно ще 17 квітня 2014 р. пролунало
рішення Київського окружного адміністративного суду щодо функціонування такого
ненависного людям спецпідрозділу міліції «Беркут». У вердикті служителів Феміди
цю структуру визнано незаконною та такою, що підлягає розформуванню, оскільки
на підставі Статті 17 Конституції України на території нашої держави
забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не
передбачених законом. Причому створювати їх має право лише Верховна Рада, але
аж ніяк не громадські формування чи окремі міністерства.
І ось тут ми згадуємо
скриньку Пандори, лихий вміст якої вже розповсюдився серед українців і здатен
накоїти чимало нових бід…
Минулорічні жовтневі вибори
до парламенту показали, як багато пристосуванців з успіхом використали якщо не
цілі добровольчі підрозділи, так їхніх окремих представників у власних
корисливих цілях. Тому як на мажоритарних округах, так і в списках партій було
чимало людей «у камуфляжі». Розрахунок виявився вдалим: дуже багато з них таки
отримали заповітні повноваження, бо народ вважав: кожен, хто в уніформі – герой…
А тепер про декого кажуть – «мародер»…
Тому цілком імовірно, що й на
наступних виборах до місцевих рад «добровольчо-камуфляжна карта»
розігруватиметься з новою силою. Причому в бій підуть не тільки вже знайомі
структури, але й нові. І треба було б тільки захоплюватися намаганням захисників
Української державності взяти всю повноту відповідальності за цивільну владу на
себе, якби не одна, але дуже суттєва обставина: крім справді патріотичних і
демократичних сил під уніформами та одностроями сховаються чергові політичні
пристосуванці.
Недавній скандал, який
розгорівся між активістами кількох напіввоєнних структур із проводу переділу
сфер впливу на незаконний видобуток бурштину, став тільки першим дзвіночком
після загадкового вбивства Сашка «Білого». Трагічна загибель одного з
бійців-добровольців внаслідок ДТП, винуватцем якої виявився учасник іншої не
менш патріотичної та на диво добре організованої структури, викликала ще більшу
хвилю заяв та дискусій – аж до пропозиції її заборони…
Власне, в цьому також немає
нічого дивного. Всі революції мають схильність до поїдання власних творців.
Пригадаймо так звану жовтневу в Росії – там першими жертвами більшовиків стали
їхні соратники по боротьбі з Тимчасовим урядом із партії есерів. А приклад
лідера нацистських штурмовиків Ернста Рема? Його було знищено, а організацію
розпущено з волі кого б ви думали? Адольфа Гітлера, який до приходу у владу не
тільки використовував ці загони для власної охорони, але й активно застосовував
для придушення будь-яких спроб інакодумства… А криваве протистояння між двома
гілками ОУН – бандерівською і мельниківською – хіба забулося? А розвал Руху
навпіл і доля В’ячеслава Чорновола?
Тому, як не крути, а в
українського суспільства залишається лише два більш-менш логічних та законних
виходи із ситуації, що склалася.
Перший – на законодавчому
рівні чітко розмежувати суто військові організації та частини від громадських
структур та політичних партій. У такому випадку, наприклад, ніхто не матиме
права балотуватися в обласну раду від, наприклад, спецроти «Світязь», що
покрила себе славою в боях під Вуглегірськом та Дебальцевим і справді
заслуговує в повному складі на депутатські повноваження. Бо якщо «Світязь»,
«Айдар», «Азов», ДУК, «Самооборона Майдану» чи інші структури матимуть таке
право, то чому ми забороняємо сформувати список від багатостраждальної та
героїчної Володимир-Волинської механізованої бригади ЗСУ?
Другий варіант – змінити
Конституцію України з тим, аби узаконити існування різних цивільно-воєнізованих
структур, які вже давно діють за територіальним принципом і перетворюють цілі
регіони в удільні князівства, куди ніхто чужий скоро й носа не поткне. Аналог у
вітчизняній історії, до речі, вже існує у вигляді Української козацької держави
на чолі з Богданом Хмельницьким. У ній гетьмана обирала козацька старійшина, і
саме він був одноосібним керівником держави. На місцях існувала жорстко централізована сотенно-полкова
система на чолі з власними урядами. Цікаво, що навіть за суворих обставин
військового часу було збережено й острівці демократії – у великих містах діяло
Магдебурзьке право!
В іншому ж випадку під час
дуже важливих майбутніх місцевих виборів люди знову будуть заручниками дуже
вишуканих передвиборних маніпуляцій і нечистоплотного піару, коли поняття
змінюються до невпізнання, а замість бажаного народ отримує зовсім інше…
І – про вже згадану скриньку
Пандори. За древньогрецькою міфологією, дружина Епіметея – Пандора – дізналася
від чоловіка про таємну скриньку, котру в жодному випадку не можна відкривати:
увесь світ і всіх його мешканців чекають незліченні біди. Але жіноча цікавість
узяла гору – і величезні лиха впали на людство, а на дні скриньки, з волі бога
Зевса, залишилася тільки надія…
Тому на надію, що зуміємо
зробити правильні висновки з минулого досвіду, будемо й сподіватися.
Володимир ДАНИЛЮК.