Перший офіційний поєдинок збірної України з футболу на чемпіонаті Європи у Франції показав торжество фундаментального принципу спортивних бізнесменів: топ-команди з країн «старої Європи» отримують максимум сприяння для виходу в наступний раунд змагань.
До родини Федоруків моторошна звістка про переселення надійшла у січні 1945-го. Їх очевидиця Соломія Павлівна Гарбарук (Федорук; нині проживає в смт Голоби на Ковельщині), котра тоді мала 10 років і мешкала у с. Дорогуськ Холмського повіту Люблінського воєводства, згадує: «Було Водохреще. Сім’я спала. Постукали в двері. З вигуків стало зрозуміло, що, згідно з рішенням властей, ми повинні негайно залишити територію Польської держави, на збори давалося кілька днів. Не знали, чого чекати, тому із с
55 років тому
Попався
В Романові вже добре знають, якщо П. С. Пуць налижеться оковитої, тоді, як кажуть, не попадайся йому на очі. В нього так і сверблять руки, щоб на комусь показати своє «геройство» або нахуліганити в громадському місці. Але не завжди йому все гладко проходить. На цей раз попався. При допомозі дружинників схватили його на гарячому і в міліції сказали: досить! Пора постригти хулігана. Хай він свою провину виправить із мітлою в руках.
На географічних картах с. Копачівка з’явилося наприкінці XVII ст., а в 1744 р. (у зв’язку з приєднанням до парафії) у метричній книзі Сокільського римсько-католицького костелу про нього з’явився перший письмовий запис. Його жителі відзначили День села. Копачівців привітали голова Рожищенської райдержадміністрації Інна Гайворонська та голова районної ради Андрій Музика.
Що кому лишилося у спадщину від совєтсько-колгоспної доби: кому бронзові леніни чи гіпсові щорси, кому руїни ферм, кому тільки спогади… А у с. Бобли Турійського р-ну досі стоїть пам’ятник першому голові колгоспу Олексієві Панасюку. Його не вважають спадком комунізму, а сприймають як данину пам’яті про земляка. Бо все, що досі є у Боблах із хорошої інфраструктури, зведене в часи Панасюка. Асфальти, клумби, Будинок культури і навіть готель…
13-річна дівчина стала зіркою села, але мріє про світові вершини.
Уже два десятки літ Василь Ніколайчук працює листоношею на миляновицькій пошті. А вдома – семеро дітей і чотири гектари города!
Звернення сільських дядьків викидають навіть із «ютюба», що вже казати про чиновників…
