Від досвітку до смерканку, із ранньої весни до пізньої зими усі дороги ведуть у ліс. А там! Малі пухнасті сіянці виструнчилися у рядочки на невеликому розсаднику – треба підготувати їх до посадки. Незабаром – школярі під’їхали, щоб ліс садити. Треба їх проінструктувати, навчити лісівничого діла. Спека почалася – тривожні дні, день і ніч патрулювання. Підростають культури – треба обкосити, щоби трава не заглушила. І за молодняком доглянути, освітлення вчасно зробити. У лісі людей повно – гриби, я

…Вона така стара. Що, може, її стіни ще пам’ятають, як баба Ґандзя, якої вже надцять літ і на світі білому нема, виводила старанно та на весь клас «єще польська не згінела», а на одній із балок ще не затягнулася «ранка» від цвяшка, на якому висів портрет вождя. Кажу, може… Бо люди стараються втримати її поміж нас, щоразу реанімують древні стіни. А вона стоїть… У неї – надзавдання: аби за її малими вікнами сільська дітвора бачила великий світ і саме з її старого порога топтала собі дорогу в життя