Бібліотека
в селі з’явилася раніше, ніж лампочка Ілліча!
Марія
Босак працює у сільській бібліотеці уже 43-й рік! Саме сільська книгозбірня
першою чує талановиті виступи унікального народного аматорського фольклорного
колективу с. Оленине Камінь-Каширського р-ну «Дубровойка», а вже потім древні
піснеспіви лунають на сценах та площах Луцька чи й навіть Києва. Серед книжок
та вишитих рушників голосисті учасниці гурту звикли проводити всі свої
репетиції. А фундаторка колективу та багаторічний художній керівник – переможниця традиційної акції для передплатників
«Волинської газети»!
Хоч
у день нашого візиту до сільської бібліотеки (приїхали, щоби вручити праску читачці
Марії Босак) поміж книжковими полицями почули ми зовсім інші голоси. Це
тамтешні школярики щебетали… Прийшли до книгозбірні на ознайомчу екскурсію.
Хтось тут уже був, уже книжки брав, а хтось тільки приглядається… І все у
книгозбірні – як у святковій оселі: в рушниках та квітах. Саме таке, яке просто
мусить у дитячих серденьках залишатися яскравим спогадом на все життя. Бо й
вона, нині Марія Дем’янівна, а колись просто Марійка, свій спогад про першу
книжку та бібліотеку отак само пронесла. Крізь роки… Крізь пісні… Крізь радості
та печалі… Щоб зберегти і передати.
«Такою
малою, як вони, була, а вже книжки у бібліотеці сільській брала! – не без
гордості згадує дитинство невтомна оленинська бібліотекарка. – Тоді їх навіть
не всім давали. Тільки таким, хто вмів книжку берегти».
А
читала перші казки з книгозбірні при звичайній гасовій лампі: світла на ту пору
в оселях сільських не було…
«То
виглядало як ціле таїнство. Принесу книжку до хати. Всі сусідські діти
позбігаються, які читати не вміли. Посідаємо столу. Я читаю, а вони уважно так
слухають… При лампі, правда, читала…» –
зазначає жінка.
Але
відсутність елементарних зручностей не відлякувала від бажання якомога частіше
брати до рук книгу. Навпаки. «Носила додому в основному такі маленькі дитячі
книжечки – казки. Візьму і так дивлюся, щоб ніде не порвати… Чогось найбільше
всі діти любили казку «Ох». Завжди мене питали: «Ну чого у нього в хаті все
було зелене?». А я й сама думаю: «Чого воно все зелене?», але кажу: «Так
написано». Уже як більша стала, то в душу запала «Таємниця Соколиного бору»
Юрія Збанацького. Брала цю книжку батькові почитати. І пам’ятаю, що він аж
плакав, коли я читала про партизанів, про хлопчика, який їм помагав. Ще й
питала: «Чого ви, тату, плачете?». Тепер я розумію, що ці всі події він
пережив, тому й плакав…»
Творчою
вдачею Марія Босак вдалася у неньку. Від неї і більшості пісень навчилася. Саме
в їхній хаті на вечорниці збиралися зазвичай люди. Десь тоді у серце малої
Марійки й зронилося зернятко незбагненної тяги до пісні. З якого потім і
постала унікальна «Дубровойка». Голосисті жіночки, розповідає Марія Дем’янівна,
спочатку не вірили, що можна на оцих давніх піснях і обрядах здобути собі таку
славу. Аж ні… Нині колектив (до речі, естафету в Марії Дем’янівни перехопила її
невістка Інна Босак, яка тепер художній керівник цього ансамблю) має звання
народного. «Дубровойка» існує з початку 80-х років минулого століття, повсякчас
гуртує довкола пісенних традицій с. Оленине до десятка людей. І – не старіє, бо
в колектив приходить молодь.
Тут,
у книгозбірні, співачки і проводять свої репетиції. Заодно газету переглянуть,
журнал погортають, добрим словом перекинуться…
«Я
маю багато преси і бібліотеці. Часто деякі видання розбирають «на ходу». Не
встигаю до бібліотеки донести. Просять додому газету почитати – даю. Мені
здається, що зараз, по-простому кажучи, пішла мода читати. Василь Мороз у нас
любить читати класику, Василь Смітюх – про війну, але більш таку давнішу прозу,
радянську… Чогось сучасних художніх книг про Другу світову війну, цікавих
сільському читачеві, мало. А можливо, старші люди обирають книги за звичкою….
Молодь уже має інші смаки», – зазначає пані Марія.
Торік
у сільській книгозбірні зробили ремонт. Так би мовити, як виконання однієї з
виборчих обіцянок одного з волинських кандидатів у нардепи, та й уже нардепа,
зрештою. Подейкують, так вразила Адама Мартинюка неповторними народними
голосами колоритна «Дубровойка», що не зміг не відгукнутися на прохання
залатати діряві стіни.
«Тепер
працювати удвічі приємніше», – тішаться сільські співачки.
Хранителька
книгозбірні вже готується передати естафету. Хоча життєвої енергії Марії Босак
ще не позичати. Вона й активний депутат районної ради (у недалекому минулому),
і генератор ідей у культурному житті рідного села, і мама 5-х дітей, бабуся
13-тьом онукам та одній правнучці!
«Щаслива
дуже. Всі мають свої сім’ї. Приходжу додому, а внучок завше питає: «Бабусю, а
що ти мені принесла?». Оце і, напевне, щастя. Хочеться трохи «заслужено
відпочити» і насолоджуватися дітьми, внуками, правнуками… А тут хай молодь
працює. І вимоги зараз уже інші, і зусиль до роботи треба докладати багато. А я
й так прийду сюди, коли захочу, якщо на серці раптом защемить», – посміхається
жінка.
…З
такими, як Марія Дем’янівна, творчий вогник в Оленине ніколи не згасне. Щоб
таки точно не згас, хранителька книг та фольклорних традицій веде у місцевій
школі гурток «Бабусині онуки». На уроки до Дем’янівни ходять онуки й онучки тих
жінок, яких гуртує любов до місцевої пісні, обрядів, до маминої вишивки та
батьківського звичаю. Любити це, плекати
у своєму серці і нести з далекого поліського села на весь світ навчає дітвору
Марія Босак.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
На
фото автора: Марія Босак та юні оленинські читачі у стінах сільської
книгозбірні.